ДЖУНКОВСЬКА (МАРКОВА) Галина Іванівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.
Військовий штурман, педагог, мемуарист, громадський діяч.
З селянської родини.
Народилася 6 жовтня 1922 р. в с. Юрківці Київської губернії УРСР (нині – Ставищанський
район Київської області України).
Померла 12 вересня 1985 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на
Кунцівському цвинтарі.
Закінчила Грозненське медичне училище (1938), навчалася в Московському авіаційному
інституті (1939-1941), закінчила курси штурманів при Енгельській військовій авіаційній
школі льотчиків (1942), факультет іноземних мов Кіровоградського обласного
педагогічного інституту (1951).
Служила штурманом ланки і ескадрильї на Донському, Північнокавказькому, Західному,
3-му Білоруському, 1-му Прибалтійському фронтах (1943-1945), заступником штурмана
військової частини на Далекому Сході (1946-1949),
Двічі горіла в повітрі, зазнала контузії.
Член правління Товариства СРСР – Нідерланди.
Член міжнародної комісії Радянського комітету ветеранів війни.
Герой Радянського Союзу (1945).
Здійснила 62 бойових вильоти, знищила 3 склади з боєприпасами, 2 ешелони, 10 танків, 5
дзотів, 30 автомашин; у 5 повітряних боях у складі групи збила 2 літаки супротивника.
Кавалер орденів Леніна, Бойового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ступеня,
Червоної Зірки, низки медалей, серед яких і «За оборону Сталінграда».
Наша землячка – автор низки книг.
Ім’я нашої землячки носить середня школа в селі Юрківка Ставищанського району
Київської області.
Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Раскова, М. Доліна, І. Сольонов, М. Вожакова,
К. Фомічова, В. Мельников, М. Кирилова, В. Матюхіна, Н. Федутенко, Ж. Гастон, К.
Фомічова, О. Шолохова, А. Язовська, А. Скобликова та ін.
***
З ШЛЯХУ ЗБИВАЮТЬСЯ Й АСИ
, з професійного кредо Г. Джунковської
Досвідчені льотчики і штурмани і ті збиваються з шляху...
ВІДСТРІЛЮВАЛАСЯ... СИГНАЛЬНИМИ РАКЕТАМИ, зі спогадів М. Доліної
Німці найперше прагнуть порушити наш лад, знаючи, що легше збити одиночний літак. А
ми, притиснувшись крилом до крила, прикриваємо один одного вогнем кулеметів.
Стрілки – радисти і штурмани відбивають одну атаку за іншою. Бій іде жаркий. Ось вже
горить на моєму літаку двигун. Пошкоджено літак Тоні Скобликової, за ним тягнеться
білий струмінь.
У розпал бою кінчаються патрони, кулемет штурмана замовкає, я йду із зниженням.
Один «Месер» нагнав нас і підійшов зліва впритул. Виразно бачу обличчя пілота. Він
підняв руку і спочатку показав один, потім два пальці. Я не зрозуміла. Лише потім мені
пояснили, що це було запитання «Як тебе збити: за один захід чи за два?».
Тут же я відчула удар по літаку. Зажеврів другий мотор. Знову атака. Галя Джунковська,
не роздумуючи, почала відстрілюватися... сигнальними ракетами.
На наше здивування, ефект вийшов непоганим. Супротивник був приголомшений «новим
вогняним засобом» і вже не наважувався більше до нас підходити впритул. Ще декілька
пострілів, і винищувачі супротивника відстали.
ВИДАТНИЙ ПОВІТРЯНИЙ БІЙ, з нагородного подання головнокомандуючого
Військово-повітряних Сила Червоної Армії О. Новикова від 9 квітня 1945 р.
Гвардії старший лейтенант, штурман авіаескадрильї 125-го гвардійського
бомбардувального авіаційного полку...
2 червня 1943 року Г. І. Джунковська в групі літаків Пе-2 бомбардувала артилерійсько-
мінометні позиції супротивника в районі висот 121 і 115,1. Ціль була прикрита сильним
загороджувальним вогнем зенітної артилерії і зенітних кулеметів супротивника (до 100
одночасних розривів). Осколками снаряда зенітної артилерії літак було підбито, проте
мужній екіпаж не повернув назад.
Успішне виконання завдання підтверджене фотознімками.
...Над ціллю «дев’ятка» була атакована десятьма винищувачами типу ФВ-190 і Ме-109.
Зав’язався жорстокий повітряний бій. Але супротивник не зміг порушити бойовий
порядок наших бомбардувальників. «Дев’ятка» йшла щільним ладом і вела дружний,
організований вогонь зі всіх кулеметів. В результаті Джунковська збила другий за
рахунком винищувач. Один з Ме-109, вийшовши із зони обстрілу, вторинною атакою
запалив правий, а потім лівий двигун літака.
Два Ме-109 продовжували переслідувати підбиту машину. Перетнувши лінію фронту,
командир наказала екіпажу залишити літак на парашуті. Джунковська відмовилася.
Витративши боєприпаси, вона продовжувала відбивати атаки супротивника гранатами
АГ-2.
Стрілець-радист екіпажа влучною чергою з кулемета збив один з Ме-109.
Джунковська вивела літак на один з найближчих прифронтових аеродромів і допомогла
командиру посадити обійняту полум’ям машину.
Цей видатний за своїм результатом повітряний бій Пе-2 з переважаючими силами
супротивника був поставлений в приклад бомбардувальної авіації командуванням ВПС
Червоної Армії.
ДВІЧІ ГОРІЛА У ПОВІТРІ, з нарису Є. Маріїнського «А палаючому літаку»
Галі Джунковській ще раз довелося горіти в повітрі. 23 червня 1944 року на підході до цілі
зенітним снаряд підпалив лівий двигун, а льотчика К. Фомічову поранив у ногу. Проте
дівчата не відмовилися від виконання бойового завдання. Вони вийшли на ціль, точно
відбомбилися і лише тоді повернули на свою територію.
...Палаючий літак катастрофічно втрачав висоту, із-за вогню неможливо було сидіти в
кабіні... Виплигнути? Полон?! Тільки не це...
Уже над своїми військами на висоті ста п’ятдесяти метрів дівчата викинулися з
парашутами з пікіруючого літака, який уже не слухався штурвалу. Цього ледве вистачило,
щоб куполи парашутів наповнилися повітрям і забезпечили нормальне приземлення...
...Війна добігала кінця. Радянські війська виходили на державний кордон гітлерівської
Німеччини. Але в Прибалтиці залишилося могутнє фашистське угрупування, котре
необхідно було знищити. Бомбардувальники одержали завдання бомбити порт Лібаву.
...Ескадрилья, в якій служили подруги, в цьому вильоті йшла замикаючою дивізійної
колони. Місце – гірше придумати важко. Але «дев’ятка» відмінно відбомбилася, а ведуча
– капітан Фомічова – умілим маневром відвела ескадрилью і від зеніток, і від
винищувачів...
НЕ ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА, з статті «Дівчата у повітрі» на інтернет-сайті
aeroclub.dp.ua
У прославленій жіночій дивізії, сформованій Мариною Расковою, окрім полку По-2 був
ще один полк –пікіруючих бомбардувальників Пе-2. Він довгий час залишався
засекреченим.
Відбирали до нього лише льотчиків, які мали не менше 1000 годин нальоту. В училищі під
Саратовом дівчат спішно перенавчали: вони освоювали «пішака» за 8 місяців, тоді як
чоловікам в мирний час для цього потрібно було 3 роки!
...Якось екіпажу нічного бомбардувальника Пе-2, до складу якого входили льотчик Маша
Доліна, штурман Галя Джунковська і стрілець-радист Ваня Сольонов, належало
штурмувати оточене гітлерівське угрупування.
– Бомби скинуті! Фотографую, – пролунав голос Джунковської.
Виконавши завдання, екіпажі двох літаків повернулися на свій аеродром.
...Через місяць жіночий авіаполк передислокувався на Кубань і взяв участь в боях над так
званою «Блакитною лінією» – сильно укріпленою смугою оборони супротивника.
...Поки летіли над ворожою територією екіпаж не міг покинути палаючого літака.
Врятувало те, що штурман Галина Джунковська наділа на Марію Доліну окуляри,
завдяки цьому у льотчика від вогню уціліли очі. Потім Долина віддала наказ штурманові
залишити літак.
– Маша, я стрибати не буду, – твердо відповіла Джунковська.
Стрілець-радист Іван Сольонов теж відмовився залишити борт:
– Тягни, командире, дотягнемо. А якщо гинути, то всім разом!
...Пілотів пікіруючих бомбардувальників Пе-2 авіатори називали «тричі льотчиками».
Вважалося, що літати на літаках Петлякова – це вже подвиг, а воювати – подвиг удвічі.
Неспроста сильні льотчики цю машину любили, а слабкі – ні. Справа в тому, що для
знищення точкової цілі, особливо рухомої, потрібна велика, понад сімдесят градусів,
крутизну пікірування. І виходити з піке доводилося майже біля самої землі. При цьому
льотчики випробовували неймовірні перевантаження, іноді на якісь миті навіть
непритомніли. Витримувати подібне міг далеко не кожен пілот-чоловік.
Другою причиною «непростої» думки про Пе-2 була довга відсутність учбової спарки.
Необхідність учбового варіанту Пе-2 для льотчиків стройових частин не викликала
сумнівів – машина помітно відрізнялася злітними і посадочними характеристиками від
колишнього основного бомбардувальника СБ, мала недостатню подовжню стійкість і
низку інших особливостей.
Коли після Великої Вітчизняної війни Сталін подарував Тито майже сотню Пе-2, то
югослави побоювалися приймати подарунок. Вони знали, що управляти цією складною
машиною можуть лише справжні аси. Яким же було їхнє здивування, коли «пішаки» до
Белграда приганяли дівчата-льотчики. Югослави були в шокові, дізнавшись, що чарівні
красуні три роки поспіль бомбили німців на своїх Пе-2. Це здавалося їм звичайною
політичною пропагандою. Проте така була правда війни...
