ГАЛЬПЕРІН-КАМІНСЬКИЙ Ілля Данилович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Перекладач, журналіст, педагог. Псевдоніми – Echos, Камінський.
З міщанської родини.
Народився 28 березня 1858 р. в м. Василькові Київської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Київської області України).
Помер в 1936 р. в м. Парижі (Франція).
Навчався в Одесі, Севастополі, Відні, на природничому факультеті Сорбонни (Франція).
Редагував журнали «Популярна наука», «Народна медицина», був оглядачем журналу
«Сучасний огляд», газети «L’Avenir», професором ліцею Кондорсе.
Друкувався в журналах «Сучасний світ», «L’Echo de Paris», «Вісник Європи», «Популярна
наука», «Le Figaro», «Сучасний огляд», «Le Journal», «Народна медицина», «Paris»,
«Блакитний журнал», «Le Franco-Russe», «Le cri du peuple», «La Justice», «La Defense des ouvriers».
Як літератор дебютував перекладом російських авторів французькою мовою.
Наш земляк – автор розвідки «Загальна користь авторського права» (1894), книг
«Русознавство у Франції» (1894), про листування І. Тургенєва з французькими колегами.
Переклав російською А. Доде, Е. Золя, А. Прево, В. Сарду, а французькою – Л. Толстого, О. Пушкіна, А. Чехова, Ф. Достоєвського, І. Тургенєва, М. Гоголя, М. Некрасова, І.
Гончарова, М. Салтикова-Щедріна, М. Горького та інших (всього 30 томів).
Г.-К. належить напрочуд вдала ініціатива викладання російської мови у французьких
середніх навчальних закладах, бо вже незабаром цей предмет ввели в програми, як
обов’язковий.
Емігрував до Франції (1880).
Серед друзів та близьких знайомих Г.-К. – І. Тургенєв, В. Ходасевич, О. Пушкін, Л.
Толстой, К. Бальмонт, П. Лавров, Дюма-син, П. Боборикін та ін.
***
ОСОБЛИВА ТЕЧІЯ
, з творчого кредо І. Гальперін-Камінського
Дослідження Росії – особлива течія французької науки.
НЕЗРУЧНО ПИСАТИ БІОГРАФІЮ ЖИВОЇ ЛЮДИНИ, з листа Л. Толстого І.
Гальперіну-Камінському від 23 грудня 1894 р.
Москва.
Довго не відповідав на вашого листа, Іллє Даниловичу, і тому, що весь час дуже зайнятий, і тому, що мені нічого відповісти на головне запитання вашого листа: чому моє життя
таке, яке воно є?
Я розумію всім своїм єством, чому воно таке, але пояснити цього не можу, тому що
роз’яснити це означає написати найзадушевнішу автобіографію. А я не маю ні часу, ні
бажання цим займатися. Так багато ще хочеться зробити, і так мало залишається часу.
Не радив би й вам займатися моєю біографією, і тому що, без удаваної скромності кажучи, вважаю цей предмет мало цікавим, і тому, що навряд чи потрібно і зручно писати
біографію живої людини.
Бажаю Вам успіху у ваших справах, всього доброго Вам і вашій доньці.
З повагою Л. Толстой.
ПЕРЕЧИТУЮ ПРИВЕЗЕНЕ ГАЛЬПЕРІНИМ, з листа Л. Толстого Л. Л. і Т. Л.
Толстим
1894 р. Лютого 26. Москва.
Зараз усі мої їдуть кудись на вечір. Всі наряджаються, а Сашу і Ваню завиває Теодор.
Мені дуже боляче бачити Ваню завитим і Сашу розрядженою. В одному спасіння, що
душа людська герметично закупорена і захищена від зіпсованості.
Тепер усі там на цьому вечорі, а ми одні з Машею в будинку: вона ретельно працює,
переписує нотатки Хилкова (прекрасні) та листи розбирає.
А я зараз сидів один нагорі і читав книги й статті, привезені Гальперіним.
Л. Т.
ПЕРЕДАЙТЕ РУКОПИС, з листа Л. Толстого редакторові журналу «Revue des revues»
1894 р. Березня 14. Москва.
Пане редакторе,
Ви дуже зобов’яжете мене, якщо передасте п. Гальперіну-Камінському рукопис моєї
статті «Неробство», що була вам послана поштою в жовтні минулого року.
Прийміть запевнення в моїй незмінній до вас повазі
Лев Толстой.
ВІДІСЛАВ ПРОКЛЯТТЯ ЄВРОПЕЙЦЯМ, з листа К. Бальмонта І. Шмельову
Дорогий Іване Сергійовичу,
у Варшаві радянський посланець влаштував вечір і декламував Міцкевича. Варшава була
задоволена. А ось моя казочка з цьому приводу, відіслана Філософову.
До того ж, Гальперіну-Камінському вчора відіслав сповнене люті прокляття європейцям, в
особі Ромена Ролана.
Хочу ще накинутися на більшовиків неодноразово.
І пишу щось ще співуче.
А Ви усе хворієте? Як шкода.
Тут добре.
Ваш К. Бальмонт.
РОСІЯ – НАЙГІРША З В’ЯЗНИЦЬ, з листа К. Бальмонта І. Гальперіну-Камінському
Насамперед зазначу, що я чекав хору відповідальних голосів, чекав людського відгуку від
європейських письменників, тому що я ще не зовсім розчарувався в Європі. Я чекав
місяць. Я чекав два. Мовчання.
Я написав великому письменникові, з яким в особисто-гарних відносинах, письменнику
світового рівня і дуже обласканому в дореволюційній Росії – до Кнута Гамсуна. Я
звернувся від імені тих мучеників думки і слова, які страждають в найгіршій з в’язниці, що коли-небудь існувала на землі, в радянській Росії. Ось вже два місяці, як Гамсун у
відповідь на мій лист мовчить.
Я написав кілька слів і направив надруковані Вами …слова Мережковського, Буніна,
Шмельова та інших моєму другу – другу-брату – Альфонсу де Шатобріану. Він мовчить.
До кого ж мені волати?
К. Бальмонт.
ВАМ ПОВІДОМЛЯТЬ ДОДАТКОВО, з листа А. Чехова І. Гальперін-Камінському від 1
(14) лютого 1904 р.
Високошановний Ілля Данилович!
П’єса моя «Вишневий сад» передана мною петербурзькій видавничій фірмі «Знання» (де
друкуються твори Максима Горького). Про бажання Ваше перекласти мою п’єсу і
поставити її в Парижі я повідомлю п. П’ятницькому, представникові «Знання», і він
відповість Вам. Пам’ятається, хтось уже одержав дозвіл перекласти п’єсу французькою.
Бажаю Вам всього хорошого.
Щиро Вас
А. Чехов.
СЛОВА ПРОСЛИЗАЮТЬ ПОВЗ ВУХА, з листа З. Гіппіус І. Гальперіну-Камінському в
1927 р.
Багато хто з нас і Росію залишили не заради врятування свого життя (тікати було
небезпечніше), а саме для того, щоб свідчити про правду, говорити, кричати про неї.
Брати наші знають, що їх заповіт – наш обов’язок – ми виконували правильно. Одного не
знають вони, і ми самі дізналися про це лише тут: наша правда настільки неймовірна,
наше рабство настільки нечуване, що людям вільним дуже важко зрозуміти нас, повірити; слова прослизають повз вуха.
ОБІЙМАВ ПРОВІДНЕ МІСЦЕ, з нарису «Гальперін-Камінський – відомий перекладач»
на офіційному інтернет-сайті м. Васильків
Живучи в Парижі, він постійно знайомить читачів з художніми творами в перекладі з
російської, публікує власні статті. Ним було підготовлено й видано понад 30 томів
перекладів відомих письменників.
Також він переклав російською твори французьких авторів. Завдяки досконалому знанню
французької та російської мов, а також високій майстерності відтворення у перекладі
художнього слова наш земляк посідав серед когорти французьких перекладачів одне з
провідних місць.
Саме йому належить ініціатива викладання російської мови у французьких навчальних
закладах. В статті «Викладання російської мови у Франції», опублікованій в «Голубому
журналі» 22 вересня 1892 року, він доводить, що знання французами російської мови має
для них велике значення в багатьох відношеннях – економічному, науковому,
літературному. Наприкінці того ж року його було призначено професором ліцею
Кондорсе. Російська преса тоді повідомляла, що з двох сотень учнів паризьких ліцеїв, які
виявили бажання вивчати російську мову, сто двадцять записалося на курс Гальперіна-
Камінського.
Досвід першого навчального року настільки виправдав надії ініціатора нового курсу, що
міністерство освіти Франції в серпні 1893 року вирішило остаточно ввести викладання
російської мови до програми обов’язкових занять в середніх навчальних закладах.
ДОПОВІДАВ ІЛЛЯ ДАНИЛОВИЧ, з розвідки М. Федорова «Бібліотеки і музейно-
бібліотечна освіта»
24 грудня 1893 р. французька газета «Temps» опублікувала «Відкритий лист до російських
літераторів», який належав перу Е. Золя. Відомий романіст гаряче вітав ідею літературної
конвенції з Росією і висловлювався за її швидке підписання.
А в січні-лютому 1894 р. відбулися три розширені засідання Російського товариства
книгопродавців і видавців, присвячені питанню про конвенцію. Основну доповідь зробив
І. Д. Гальперін-Камінський, професор російської мови в Парижі, уповноважений
представляти в цьому питанні французьких літературних і художніх товариств. Дебати за
його доповіддю були жвавими, і більшість учасників висловилися проти російсько-
французької конвенції, вважаючи за доцільне спочатку реформувати вітчизняне
законодавство про літературну власність, котре в новій редакції змогло б захистити і
права іноземних авторів; у перспективі ж, ухвалили збори, може бути поставлене лише
питання про приєднання Росії до міжнародної Бернської конвенції з авторського права,
укладеній 9 вересня 1886 р. і яка об’єднувала до 1894 р. основні держави Європи.
Питання про російсько-французьку літературну конвенцію так і залишилося відкритим і
було відновлене лише в 1902-1903 рр.
ПЕРЕКЛАВ НАЙШКІДЛИВІШЕ З ВИДАНЬ, з статті М. Злобіної «Версія Кестлера:
книга і життя»
Трактат «Царство Боже всередині вас» писався з невеликими перервами близько трьох
років. До 1891 р. були написані перші розділи, а в 1891-1892 рр. Автор взяв дієву участь в
допомозі голодуючим, і робота була припинена.
...Один випадок справив на письменника сильну дію: 9 вересня 1892 р. він їхав залізницею
і його потяг зустрівся з іншим, в якому під командуванням тульського губернатора
пересувався каральний загін для приборкування селян села Бобрики, які не дали рубати
ліс поміщикові графові Бобринському. Ця історія увійшла до останнього XII розділу.
Рукопис перших одинадцяти розділів був надісланий перекладачці Ізабеллі Гапгуд до
Америки. А пізніше через свого знайомого художника Касаткіна, що виїжджав за кордон,
– перекладачам Р. Левенфельду до Берліна та І. Гальперіну-Камінському до Парижа.
В кінці жовтня 1893 р. з’явилося перше видання «Le sabut est en vous» в Парижі, у
видавництві «Perrin et C°» в перекладі Гальперіна-Камінського, яке тут же було
заборонено для ввезення до Росії.
...Російська цензура французьке видання зустріла тихо, проте вороже, а пізніше назвала
найшкідливішою книгою. Після випуску її стали у величезній кількості примірників
розповсюджуватися Росією в гектографічному і машинописному вигляді.
У архіві Головного управління у справах друку зберігся секретний циркуляр Е.
Феоктистова від 18 травня 1894 р. № 1829: для «запровадити пильний таємний нагляд за
всіма друкарнями, літографіями і особами, що мають друкарські машинки».
ДОЛЯ АРХІВУ – НЕ ВІДОМА, з статті О. Попова «Російське зарубіжжя і зарубіжна
архівна росика»
Донька І. Д. Гальперіна-Камінського, відомого видавця і перекладача російської
літератури у Франції, К. І. Растрепо-Макія передала до Російського державного архіву
літератури та мистецтва 20 листів П. Віардо, велику кількість фотографій.
Вона планувала також, згідно заповіту свого батька, передати до Росії його архів. У архіві
Гальперіна-Камінського перебувала велика кількість автографів І. С. Тургенєва, Л. М.
Толстого, П. І. Чайковського, І. Ю. Рєпіна, А. П. Чехова, Е. Золя й ін. Крім того, у
Растрепо-Макії було 15 картин І. Ю. Рєпіна.
На жаль, з не встановлених причин архів І. Д. Гальперіна-Камінського до Росії не
надійшов.
ПАРАЗИТ ГАЛЬПЕРІН, з книги Л. Тихомирова «Тіні минулого»
У Парижі завжди була купка молоді – студентів (особливо студенток) і різного роду нових
емігрантів, – і ці всі щиро тягнулися до Лаврова, чекали від нього учення, повчання і
оточували його щирою пошаною доти, доки його не вивчали. Вічна історія була у
студентів: походить-походить до Лаврова і теж втрачає пошану, в гріш не ставить. Але в
цей час набиралися нові, ще не досвідчені, так що Лавров залишався вічно «оточеним».
Зрештою, біля нього завжди була купа людей з інтересу. Такі паразити, як Гальперін
(Камінській) або Ашкеназі (Мішель Делін), приходили ...за даними для своїх статей до
французьких журналів. Усі, хто живився кореспонденціями в російські газети, ходили до
Лаврова за темами, тому що він стежив за закордонним життям і літературою. Ходили до
нього і за грошима, тому що у Лаврова вони завжди водилися і давав він їх дуже легко і
охоче.
