КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бабич Лидия [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БАБИЧ Лідія Йосипівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: молдавсько-румунський.

Оперна співачка (колоратурне ліричне сопрано), педагог. Сценічний псевдонім – Лідія Хинку.

З міщанської родини. Батько, Бабич Й., – комерсант.

Народилася 24 вересня 1897 р. в м. Артемівську Катеринославської губернії Російської імперії

(нині – Перевальський район Луганської області України).

Померла 7 серпня 1970 р. в м. Кишиневі Молдавської РСР СРСР (нині – м. Кишинеу Республіки

Молдова).

Закінчила Кишинівське музичне училище (1915), одеський музично-драматичний інститут ім.

Людвіга ван Бетховена (1918), міланську консерваторію Дж. Верді (1925).

Кавалер румунського ордена «За культурні заслуги» (1931).

Була солісткою Бухарестського королівського оперного театру (1925-1939), Молдавської

державної філармонії (1940-1941), ансамблю молдавської пісні і танцю «Дойна» (1941-1944),

викладачем Молдавської державної консерваторії (1944-1964).

Дебютувала в Бухарестському королівському оперному театрі партією Віолетти в опері Дж. Верді

«Травіата» (1925).

Потім виконувала партії Джільї («Риголетто» Дж. Верді), Маргарити («Фауст» Ш. Гуно), Манон

Леско («Манон» Ж. Массне), Констанції («Викраденні з сераля» В. Моцарта), Лакме («Лакме» Л.

Деліба).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Л. Пелін, Л. Липковська, Я. Горський, Е. Массіні, А.

Александреску, Г. Страхілевич, І. Перля, Н. Оттеску, Ж. Полупанова, Р. Бабенко, В. Савицька, В.

Ванзо, Б. Мілютін, В. Мінін, Д. Гершфельд, І. Дайліс, Т. Чебан, П. Ботезат, Я. Левицька, І. Бейн та

ін.


***

НЕ ЙТИ ПРОТИ ПРИРОДИ

, з педагогічного кредо Л. Бабич

Ніколи не нав’язувати того, що йде «проти природи».

ДИВОВИЖНИЙ ГОЛОС, з рецензії в газеті «Бесарабське слово» за 1922 р.

Пані Л. Бабич дуже музично, виразно виконала низку романсів, особливо хочеться відзначити

романс «Бузок» у супроводі скрипки і рояля...

Особливу увагу звертає на себе виконаний співачкою цикл Шуберта, де вона виявила великий

музичний розум, художній смак, а її дивовижний за красою голос передав усю глибину творіння

композитора.


НАДЗВИЧАЙНО ОСВІЧЕНА, зі спогадів Г. Страхілевич

Була людиною незвичайно доброю, дотепною, чуйною і надзвичайно освічною.


ЗАЛИШИЛАСЯ БЕЗ УЛЮБЛЕНОЇ СПРАВИ, зі спогадів Н. Шехтмана

Лідія Бабич виблискувала в ролі Манон. Її мистецтво перевтілення було досконалим, здавалося,

вона зливається зі своєю героїнею – легковажною, примхливою, вередливою, котра легко

переходить від одного настрою до іншого, часто протилежного. Голос співачки, гнучкий, дзвінкий

і кришталево чистий, підкуповував різноманіттям емоційних відтінків, від легкої грайливості до

щирого, задушевного ліризму. ...Завдяки такому яскравому враженню, опера «Манон» на довгі

роки стала одним з моїх улюблених творів ліричного репертуару, і я дуже жалкував, що в

Радянському Союзі її майже не знали.

...Для Лідії Бабич переїзд до Радянського Союзу означав прощання з оперною сценою, і, як

з’ясувалося згодом, назавжди. Вважаю, вона переживала це дуже важко, адже могла ще з повною

віддачею продовжувати вокальну кар’єру. Але в Кишиневі не було оперного театру, а виїхати в

міста, де такі були, було неможливо – для новоспечених радянських громадян виїзд за межі

Бесарабії категорично заборонявся.

Довелося задовольнитися малоцікавою і не дуже престижною працею солісткою філармонії.


ПРЕСТИЖНИЙ КЛАС, з статті Л. Пеліної «Примадонна Лідія Бабич»

Окрім Бухаресту, вона співала майже в усіх театрах Європи: Варшави, Парижу, Берліна, Праги, Софії, Львова, Штутгарту, Риму, Відня. Преса відзначала її сріблястий голос, тонку музичність, сценічний талант і жіночу чарівливість.

Співачка часто давала концерти у відомому залі «Атенеул» і в Королівському палаці. З нею

виступали популярні у той час диригенти: Альфред Александреску, Еджіціо Массіні, Іонел Перля, Нона Оттеску та Ісаак Бейн.

...Коли розпочалася війна, Л. Бабич евакуювалася з колективом філармонії до Середньої Азії. У

евакуації композитор Д. Г. Гершфельд об’єднує колективи і створює ансамбль пісні і танцю

«Дойна», куди запрошує Лідію Йосипівну. Ансамбль обслуговував шпиталі, гастролював містами

тилу, дістався Далекого Сходу.

...Доля звела мене з Л. Бабич, коли я вступала до консерваторії на факультет сольного співу.

Займатися в класі Л. О. Бабич вважалося дуже престижним, атмосфера була теплою і дружньою.

Лідія Йосипівна по-материнському ласкаво ставилася до своїх учениць, не розділяючи їх за мірою

талановитості. ...У неї був індивідуальний підхід до кожного.


БУРЖУАЗНА ВИХОВАНКА, з резолюції директора Кишинівської консерваторії П. Аравіна

Зважаючи, що тов. Бабич росла і виховувалася в умовах західноєвропейського буржуазного

побуту і ще недостатньо знає російську вокальну школу, а також музичну культуру радянського

народу, – подання Ради консерваторії підтримати не можу.

Тов. Бабич потрібна тривала і напружена робота над собою, щоб вона напрацювала в собі якості, необхідні для радянського педагога – доцента Держконсерваторії.


ПОДРУГА ЗБЕРЕГЛА КОШТОВНОСТІ, з нарису Т. Соловйової «Два життя»

У 1944-му ансамбль (услід за радянськими військами, що наступали) прибув доКишинева. ...Лідії

Йосипівні довелося ... знову вчитися. 50-річному педагогові, щоб мати диплом радянського зразка, довелося закінчити консерваторію по класу фортепіано. Диплом, проте, не допоміг Бабич відразу

отримати посаду доцента кафедри, вона багато років залишалася в. о.

...У травні 1953 року, незабаром після смерті Сталіна, ансамбль «Дойна» першим з молдавських

колективів поїхав на гастролі до Румунії, де проходила Декада молдавської музики і танцю. Своїй

учениці Людмилі Пелін Лідія Йосипівна дала свою фотографію і адресу бухарестської подруги

Тетяни Зикової, якій, від’їжджаючи з Румунії, залишила усе своє майно.

Хоча готель, де зупинилися артисти, і будинок Зикової знаходилися на одній вулиці, Людмилі

було непросто відірватися від гострозорих особістів. Подзвонивши в потрібні двері, вона нікого не

застала удома.

Бабич і Зикова зустрілися через 16 років, коли сама Лідія Йосипівна по туристичній путівці

приїхала до Бухареста. Тетяна Зикова, незважаючи на голодний військовий і повоєнний час,

зберегла коштовності, які їй залишила на зберігання подруга. Продала лише одну діамантову

сережку, з іншою Лідія Йосипівна розлучилася в Кишиневі, купивши на виручені гроші піаніно. З

перснем (синій сапфір, облямований діамантами), подарунком матері, вона не розлучалася до

останніх днів...


ДВОМОВНИЙ «РИГОЛЕТТО», бувальщина

У Бухарестській королівській опері співав відмінний баритон, видатний драматичний артист Жан

Атанасіу. Його поява завжди викликала бурхливий захват публіки, бо соліст незмінно віддавався

виконуваним ролям до самозабуття. Щоправда, лише присвячені знали, що для того, аби «увійти в

образ», «бути в ударі» актор, як правило, «приймав на груди».

Якось Клузький оперний театр (Румунія) запросив до міста столичних грандів з оперою

«Риголетто». Головні партії – Риголетто і Джільди – виконували кумири тих років Ж. Атанасіу і Л.

Бабич.

Як згадувала пізніше наша землячка, перед спектаклем вона запитала партнера, якою мовою –

італійською чи румунською – вони стануть співати цього разу. Той відповів:

– Італійською.

Розпочався спектакль. Л. Бабич, вступаючи першою, співає італійською «Padre, padre» («Батьку, батьку»).

І чує, що Ж. Атанасіу відповідає ...румунською.

Л. Бабич вирішила, що неправильно зрозуміла відповідь баритона на своє запитання відносно

мови виконання і підхоплює наступну свою фразу румунською.

І, о жах: Атанасіу відповідає ...переходить на італійську.

Так вони і співали оперу від початку до кінця, раз по раз переходячи з однієї мови на іншу.