ТЕРЕЩЕНКО Михайло Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Політик, бізнесмен, меценат.
З дворянської родини. Батько, Терещенко І., – гусар, громадський діяч, меценат.
Народився 18 (30) березня 1886 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 1 квітня 1956 р. в м. Монако (Князівство Монако).
Закінчив першу Київську гімназію (1904), навчався в Лейпцизькому, Петербурзькому
університетах, закінчив Київський університет св. Володимира (1912).
Був чиновником з особливих доручень при директорові імператорських театрів В. Теляковському
(1911– 1912), головою Київського обласного військово-промислового комітету (1915-1917),
міністром фінансів (1917), міністром іноземних справ (1917) Тимчасового уряду.
Член Державної думи Російської імперії (1912).
Більшовицької революції не сприйняв. Заарештований в Зимовому палаці і запроторений до
Петропавловської фортеці (1917). Звільнився з-під варти й емігрував спочатку до Норвегії (1918),
потім – Франції (1918).
Серед друзів та близьких знайомих Т. – М. Горький, К. Станіславський, А. Блок, Ф. Сологуб, М.
Пришвін, В. Брюсов, З. Гіппіус, О. Глазунов, К. Бальмонт, А. Білий, О. Ремізов, А. Лядов, В.
Мейєрхольд, В. Княжнін, І. Манухін та ін.
***
ДО СУСПІЛЬНОЇ КОРИСТІ,
девіз родини Терещенків
Прагненням до суспільної користі.
ПЕРШІ СВІДОМІ ВРАЖЕННЯ ПОВ’ЯЗАНІ З КИЄВОМ, з автобіографії М. Терещенка
Я пам’ятаю себе з дворічного віку, проте в моєму спогаді залишилися, звичайно, лише окремі
факти з мого тодішнього життя, добре ж я себе починаю пам’ятати з п’яти років. В цей час ми
були в Києві і жили в своєму будинку на Бульварній вулиці; таким чином, перші мої свідомі
враження пов’язані з Києвом. Особливо пам’ятна мені картина Дніпра в зимовий час, пам’ятаю я
також добре Ботанічний сад на нашій вулиці, арештантів, які щодня проходили повз наші вікна,
візників, які поспішали на вокзал, – словом, вся звичайна картина київської вулиці залишилася
міцно в моїй пам’яті з того часу.
ВХОДИВ ДО СКЛАДУ ТРІУМВІРАТУ, зі спогадів В. Набокова
Спершу я навіть не хотів вірити, що справа йде про ту саму блискучу молоду людину, яка декілька
років до цього з’явився на петербурзькому горизонті, проникла в театральні сфери. До цих пір я
точно не знаю, хто виставив його кандидатуру. Я чув, що він від неї (посади – авт.) наполегливо
відмовлявся...
Я пам’ятаю, що коли йому доводилося доповідати Тимчасовому урядові, його доповіді були
завжди дуже ясними, не розтягнутими, а навпаки, стислими і чудово викладеними...
У липні і серпні він, разом з Некрасовим і Керенським, складав тріумвірат, який направляв всю
політику Тимчасового уряду.
МИЛИЙ І СИМПАТИЧНИЙ, з книги В. Шульгіна «Дні»
Але чому, з якої благодаті він повинен був стати міністром фінансів? А тому, що Бог покарав нас
за нашу безглузду упертість. Якщо стара влада була приречена завдяки тому, що упиралася,
чіпляючись за свої Штюрмерів, то так само приречені були і ми, бо самі збожеволіли і звели з
розуму всю країну міфом про якихось геніальних людей, – «оповитих суспільною довірою», яких
насправді зовсім не було.
Дуже милий і симпатичний Михайло Іванович – яка суспільна довіра вдягнула його на роль
міністра фінансів величезної країни, котра вела світову війну у розпал революції?
МИ ЗАГІПНОТИЗУВАЛИ ОДИН ОДНОГО, зі спогадів О. Блока
Ми з ним свого часу загіпнотизували один одного мистецтвом. Якби так йшло далі, ми пішли б в
цей бездонний колодязь; Воно – Мистецтво – відвело б нас туди, примусило б забракувати не
тільки всього мене, а й все; і залишилися б: три штрихи малюнка Мікеланджело; рядок Есхіла; і –
все; довкруги порожньо, мотузок на шию.
ЗМУСИВ ЗАВЕРШИТИ «ТРОЯНДУ І ХРЕСТА», з розмови О. Блока з В. Княжніним
Я дуже багатьом чим зобов’язаний Терещенкові. Він змусив мене завершити «Троянду і Хреста».
– Змусив?
– Змусив. Я ходив до нього читати кожен акт знову і знову, доки все стало добре. ...А то б не
закінчити.
ЗАВАДИЛА ВІЙНА, з нарису В. Ковалинського «Вундеркінд, який народився в Києві»
Це була видатна людина свого часу: шанувальник музики, поезії й театру, поліглот, який знав
десять мов, видавець Блока, Брюсова й інших поетів «срібного» віку, меценат, завдяки якому 1913
року була заснована Київська консерваторія, діяч Товариства Червоного Хреста в роки Першої
світової війни і, нарешті, міністр. Для одних він був «вундеркіндом», для інших – «улюбленцем
долі», для третіх – «лицарем Хреста і Рози», для четвертих – «фінансовим генієм».
...»Вундеркінд», як його шанобливо називали в дружньому колі, вільно володів французькою,
німецькою і англійськими мовами, знав старогрецьку і латину. У дитинстві його особливо
захопили географія та історія, потім прийшов інтерес до фізико-математичних наук і словесності.
Він зарекомендував себе пристрасним театралом і меломаном, цікавиться поезією і живописом.
...Видавництво «Сирін» в жовтні 1912 року заснували Михайло Іванович Терещенко та його
сестри Пелагея і Єлизавета (перша була на два роки старшою за брата, друга – на два роки
молодшою). Безумовно, поштовхом стало тісне спілкування з Блоком.
«Засновницькі збори» відбулися на квартирі у Ремізова, а влаштувався «Сирін» на Пушкінській
№10. Дві невеликі затишні кімнати з широкими оттоманами і глибокими кріслами відразу ж стали
не просто приміщенням редакції, а й своєрідним клубом однодумців. Оббиті червоним сукном
стіни часто ставали першими слухачами нових поетичних робіт вже визнаних метрів і
літературної молоді, свідками дружніх суперечок і філософських роздумів.
Видавництво орієнтувалося на «класику» символізму і... повинно було допомогти оздоровленню
літературної атмосфери, дати письменникам можливість «працювати спокійно». «Сирін» випустив
декілька збірок творів провідних поетів і три альманахи. В них, зокрема, побачили світ роман
Андрія Білого «Петербург», названий принципово новим типом прозаїчної розповіді і одним з
вищих досягнень російського символізму.
Видавництво уклало угоду з Валерієм Брюсовим на 25-томне зібрання його творів і встигло
випустити I-IV, XII, XIII, XV і XXI томи. Планувалося видати нове зібрання творів Блока, проте
воно не вийшло у зв’язку із закриттям «Сиріна» в 1915 році – йшла перша світова війна.
ЖИТТЯ ЙОГО БУЛО ЗРУЙНОВАНЕ, з кореспонденції М. Ткачук «Мішель Терещенко: «Я
вирішив жити в Україні не для того, щоб повернути статки моїх предків»
Мішель Терещенко – онук видатної особистості в історії ХХ сторіччя – Михайла Івановича
Терещенка, міністра закордонних справ та фінансів у Тимчасовому уряді Керенського. Він
народився і виріс у Франції, й лише за часів незалежної України зміг приїхати на історичну
батьківщину своєї родини. Тепер Мішель опікується родинним гніздом, де починали й закінчили
свій земний шлях його предки, – містом Глухів. Вирощує льон, експортує до Франції український
мед, хоче розвивати столичні музеї, створені на основі колекцій Терещенків. І всерйоз
замислюється над тим, щоб узяти українське громадянство.
– Після переїзду в Україну 1 жовтня 2003 року моє життя відчутно змінилося. Раніше, у Франції, я
працював у галузі досліджень підводного світу. Із 2003 року в Україні я почав працювати (з
великою зацікавленістю, до речі) в галузях сільського господарства та харчової переробки. У
даний момент залучаю інвестиції французьких підприємств у Глухівський район. Намагаюся
довести інвесторам, що такі галузі, як виробництво екологічно чистої сільськогосподарської
продукції ефективні й можуть розвиватися саме в цьому регіоні. І, в першу чергу, намагаюся
залучити новітні технології до Глухова та навколишніх сіл, аби вони мали можливість
розвиватися.
... Мене «звабив» саме український мед. Мер Глухова Микола Деркач подарував діжечку в п’ять
кілограмів, коли ми з родиною приїздили до Глухова у травні 2003 року. Я привіз мед до Франції
та дав його декільком гуртовим покупцям, і вони всі були приємно здивовані якістю нашого
українського меду. Та на той час експорт цього продукту до Європейського Союзу був
заборонений. Отже, я взяв на себе зобов’язання офіційно представляти Україну в Брюсселі, щоб
отримати цей дозвіл на експорт до ЄС. У мене був лист з дорученням від Петра Вербицького – на
той час відповідального за ветеринарну медицину. З весни 2004 року ми досить швидко отримали
цей дозвіл, і то був винятковий випадок. Цей дозвіл поновлюється щороку. Це стало в нагоді
численним українським бджолярам, і я дуже цьому радий.
...Другий проект – це відновлення Національної бібліотеки академії медичних наук. Я б хотів
зробити там міжнародний культурний центр Терещенків.
...Мого діда заарештували після взяття Зимового палацу й посадили у Петропавловську фортецю.
Його мали розстріляти. Але діду дивом вдалося вирватися.... Він настільки любив свою країну –
тоді це була Росія, – що на початку 1917 року, аби Росія могла підтримувати бойові дії проти
Німеччини, став гарантом кредитів, які брала його держава. І, звичайно, коли він опинився в
еміграції, то змушений був виплачувати кредити міжнародним банкам. Йому було 32 роки на той
час. Після того як у нього було дуже забезпечене життя в Росії, він залишився наодинці з тими
боргами, які ніколи не міг би виплатити... І життя його було зруйноване...
ЗАЛИШИЛИСЯ АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ, з повідомлення прес-служби
облдержадміністрації «Житомирську область відвідав нащадок Михайла Терещенка»
15 травня на запрошення голови Житомирської облдержадміністрації Юрія Павленка
Житомирську область відвідав Мішель Терещенко – французький бізнесмен, нащадок роду
Михайла Терещенка, видатної особистості в історії України початку ХХ століття.
Свій візит Мішель Терещенко розпочав з с. Турчинівка Чуднівського району. В цьому населеному
пункті представники українського роду Михайла Івановича Терещенка – відомого мецената та
цукрового магната – наприкінці позаминулого століття, займаючись благочинною діяльністю,
побудували два маєтні будинки. Обидва нині – архітектурні пам’ятки. В одній з цих будівель
сьогодні розміщено Турчинівське ПТУ-30. Керівник області та Мішель Терещенко відвідали
також ВАТ „Коровинецький цукровий завод» (Чуднівський район), який було збудовано
представниками роду Терещенків у 1878-1880 роках.
Мішель Терещенко подякував жителям Житомирщини за те, що зберегли завод та родинні маєтки,
культурну спадщину його роду.
КЕРЕНСЬКИЙ ТРЯСЕТЬСЯ, з роману В. Пікуля «Нечиста сила»
У вагоні потяга він (великий князь Микола Михайлович – авт.) зустрів думського Шульгіна і
Терещенка, елегантного мільйонера з жмутом сивого волосся на лобі.
– Незабаром все лусне, – сказав Шульгін.
– Царевбивство неминуче, – додав Терещенко.
Терещенко шепотів Шульгіну:
– Хоч стріляйся... що робити? Поряд зі мною Керенський, він весь тремтить... трясеться. Боїться –
надійних частин немає...
