СВІТОСЛАВСЬКИЙ Сергій Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Художник.
З міщанської родини.
Народився в 1857 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер в 1931 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України).
Навчався в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1875-1883).
Член Товариства передвижників (1891).
Почесний член Київського відділення Всеросійського товариства захисту тварин.
Друкувався в журналі «Шершень».
Майстер тонкого колориту.
Серед найвідоміших доробків: «Дніпровські пороги» (1887), «Весна на хуторі», «Воли на ниві»
(обидва – 1891), «Вулиця повітового міста» (1895), «Отара в горах», «Кораблі пустелі» (обидва –
1900), «Миргород» (1902), «Вечір у степу», «Зима» (1905), «На річці» (1909).
Доробки нашого земляка зберігаються в музеї українського мистецтва (м. Київ), обласному
художньому музеї (м. Суми), Третьяковській галереї (м. Москва).
Особисте життя С. не склалося. Ще юнаком він закохався в Олександру Орловську, проте вона
обрала іншого, теж, між іншим, художника – М. Пимоненка.
Одруження з донькою нотного видавця Юргенсона щастя не принесла і через чотири роки шлюб
розпався.
Жив удвох з матір’ю, а помер на самоті й у злиднях.
Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Архипенко, В. Перов, О. Богомазов, М. Ковалевський, О. Саврасов, В. Орловський, П. Третьяков, С. Васильківський, М. Ге, П. Левченко, С. Могилевцев
та ін.
***
ВИПРАВЛЯТИ ВАДИ
, з творчого кредо С. Світославського
Мистецтво – інструмент виправлення людських вад.
БЕЗЗАСТЕРЕЖНО ТАЛАНОВИЙ, з листа П. Третьякова
На сьогодні в Московському училищі є кілька талановитих учнів: з пейзажу Світославський,
Елерт, Левітан.
НЕ ШУКАВ СЮЖЕТІВ, зі спогадів М. Ковалевського
Світославський радив не шукати сюжети, а брати їх із того, що перед очима. Щоб довести це,
Сергій Іванович запропонував нам із дружиною вийти з ним на подвір’я. Недовго думаючи він сів
на складаний стільчик, узяв етюдник і палітру й за півгодини з першої ж калюжі, порослої
очеретом, що трапилася йому на очі, зробив пречудовий етюд.
– Ось бачите, – сказав він, – і сюжету ми з вами не шукали, а зробили непогану річ.
СІРЕНЬКА І НЕ В УСЬОМУ ОХАЙНА, з оцінки М. Ге картини С. Світославського «Москва.
Москворецький міст».
Ось вона, матінка Москва в усій своїй відвертості! Сіренька і не в усьому охайна. Як це він
спритно й правдиво передав.
Глядачам не подобається, кажуть – безбарвно дуже, сіро, тьмяно. Не судіть їх. Звідки їм навчитися
довідуватися правду, коли самі художники б’ють у картинах на ефект.
БАТЬКІВЩИНОЮ БУЛА УКРАЇНА, з дослідження О. Жбанкової «Світ Сергія
Світославського»
У Національному художньому музеї України відбулася чергова виставка, що проходить у рамках
проекту «Класична спадщина», – «Світ Сергія Світославського». Вже в самій її назві спресувалося
чимало – світ художника, що охоплює образи природи України, Росії, Середньої Азії, і світло в
найпрямішому його сенсі – те, яке опромінює і землю, і полотна майстра, а також той світ душі
Світославського, що наповнює його творчість світлом добра, краси та любові.
Час змінював особливості живописних прийомів майстра, але не торкався головного –
Світославський до кінця залишався вірним своїм колись обраним естетичним ідеалам, що
стверджували красу повсякденного, буденного, вірний своєму, сформованому ще замолоду, творчому методу – реалізму.
…Сергій Світославський називав Москву своєю другою батьківщиною. Тут він навчався, тут
проходили виставки передвижників, представників найпередовішого на той час художнього
напряму, чиї ідейні постулати він беззастережно прийняв.
У Москві до Світославського приходить і перше визнання – сам П. Третьяков звертає увагу на
молодого студента. Відомий меценат купує з учнівської виставки роботу художника-початківця «З
вікна Московського училища живопису», позначену своєрідністю композиції, звучністю колориту.
В Києві ж їх із великим задоволенням купував прямо з-під пензля (як згадує художник М.
Ковалевський) багатий цукрозаводчик і відомий покровитель мистецтв М. Терещенко.
Світославський по кілька років жив у Москві (це стосується років його нетривалого шлюбу),
привозив на пересувні виставки нові картини, зустрічався з товаришами і, звісно ж, малював це
місто. Одне з найвідоміших його полотен «Москва. Москворецький міст». Над штовханиною
вулиць, із їхньою метушнею пішоходів, візників, завмерли у своїй мовчазній величі куполи собору
Василя Блаженного.
І все ж батьківщиною Сергія Світославського була Україна. Саме тут він створив найкращі твори, які визначили самобутність його мистецтва. Національна своєрідність робіт художника закладена
в самому виборі мотиву: тут і величні дніпровські пороги – місця колишньої запорізької слави, і
трудяги-воли – вірні помічники селянина, що дрімають на ріллі, розморені весняним сонцем,
поруч – широка річкова далечінь, зелені луки, вітряки в степу, могутні стіни кам’янець-
подільської фортеці – німі свідки народних подвигів, і навіть знаменита величезна калюжа на
запилюженій, обпаленій сонцем вулиці Миргорода, з таким гумором описана М. Гоголем і так
колоритно зображена художником. Картину цю Світославський дуже любив і довго не
погоджувався продавати.
Створені в Україні пейзажі відобразили й шлях поступового відходу Світославського від
улюбленої гами передвижників – сіро-коричневої, емоційно співзвучної з одноманіттям буднів. У
відмові від раннього «чорного» живопису (як називав його майстер) зіграли свою роль і художні
новації часу, і, безумовно, сама барвиста природа України. Світлоносні полотна Світославського
насичуються кольором, яскравими співзвуччями широко покладених на полотно фарб, що
створюють інше, мажорне налаштування. Особливо помітно це в зображеннях Дніпра, який став
для художника і улюбленим об’єктом уваги, і образом, що сприймається, мабуть, більше, ніж
просто річка, – він співвідноситься у Світославського з поняттям України.
Сергій Світославський створив лірико-епічний образ України, виступаючи тут в основному
художником селянської тематики. Але в його творчості знайшлося місце й для міста, в якому він
народився, жив і працював.
Київ став для Світославського невичерпним джерелом натхнення. На тихій Куренівці, де життя
пливло розмірено, побут скидався, швидше, на селянський, ніж на міський, – по воду ходили з
відрами до криниці, в обійстях тримали корів, коней та іншу домашню худобу, – лежала невеличка
садиба його батьків.
Вулиця Кирилівська, 96... Дивом уціліла фотографія та численні роботи художника дають
уявлення про його дім. Сім’ї у Світославського не було, жив він зі своєю старенькою матір’ю. Це
й був його світ...
«Дніпро заходив до нього в гості своїми весняними водами». Щороку річка затоплювала велику
частину його садиби. Ось звідки стільки пейзажів, що зображають розливи Дніпра. На Куренівці
Світославський писав свій Київ, якого не торкнулася урбанізація, – глухі вулички з
приземкуватими будиночками, порослі деревами схили біля Кирилівської церкви, метушню
місцевих ярмарків, таємничі зарості закинутого парку «Облиш смуток».
«У парку я зустрічав лише старого художника. Він сидів під великим полотняним парасолем і
писав етюди. Художник уже здалеку так сердито поглядав на мене, що я жодного разу не зважився
до нього підійти», – згадує у своїй книжці «Далекі роки» К. Паустовський.
В. Васнецов побачив у ньому пророка Мойсея і втілив художника у цьому образі на одному з
пілонів Володимирського собору.
На відміну від російських передвижників, Світославський у багатьох своїх пейзажах не прагнув до
соціальної визначеності мотиву. Природа – ось що для нього головне. І навіть у такому
монументальному полотні, як «Повінь», де життя міста показане, за словами М. Мурашка, «суворо
й правдиво», він насамперед створює вражаючу картину природної стихії, заручниками якої
виявилися жителі бідного передмістя.
І в творчості, і в житті Сергій Світославський був чесним, безкомпромісним, гуманним. Він не міг
пройти повз кривду, підлість. Сміливо виступав у газетах проти чорносотенців. Став на захист 45
студентів, виключених із Київського художнього училища за участь у революційних подіях 1905
року. Рятуючи юнаків від армії, Світославський спеціально для них організував свою студію.
…Його пейзажі позбавлені салонної, ненависної йому «олеографічності». На його
середньоазійських картинах – безкраї жовті, розпечені сонцем піски, мало рослинності, каравани
верблюдів (ось де виявився його талант анімаліста), що йдуть пустелею, руїни старих міст, яскраві
барвисті базари...
Ці роботи були останніми, які, втрачаючи зір, бачив майстер. Так і залишилися вони висіти
незавершеними в його маленькій майстерні на околиці міста. А він лудив відра, виготовляв відра, вимінював їх на хліб, садив на маленькій грядці картоплю.
В роки бурхливих революційних подій та радянської дійсності про Світославського забули. Нова
влада створювала нове мистецтво. Навіщо їй були старі, та ще й сліпі майстри?
В ПЕЙЗАЖАХ НЕ ВІДЧУВАЛОСЯ НАЦІОНАЛЬНОГО, з рецензії Д. Антоновича на
Українську виставку в Києві 1912 року
Пейзаж України – це найслабше місце українського мистецтва. Між українськими малярами
зовсім не було здібних пейзажистів, хоч вони кращі свої речі творили, як Світославський в
московській околиці і, повернувшись на Україну, вже не годні були відчути поезії українського
ландшафту.
Зрештою, старі українські пейзажисти давали замість душі і поезії природи або солоденьке, або
сухе і завжди бездушне малювання…
МЕНЕ ЗАБУЛИ, з листа С. Світославського до газети «Правда»
Тут мене не шанують, навіть права голосу позбавили, не знаю сам за що, а те, що зробив для міста, для засланих політичних, то все це забуто.
ЗАХИЩАВ БРАТІВ МЕНШИХ, з кореспонденції Л. Фесенко «Передвижник з Куренівки»
Він створив низку типових, сповнених поезії мотивів малоросійської природи. На своїй малій
батьківщині митець малював весняні повені Дніпра, строкаті ярмаркові натовпи, алеї запустілого
парку. Втім, живописна спадщина налічує чимало картин, написаних в Росії, Середній Азії, на
Кавказі.
…Як почесний член Київського відділення Російського товариства сприяння тваринам…
Станіславський стояв біля джерел створення київського зоопарку. В музеї є лист, в якому
художник адресує місцевій владі петицію, про те, що його підопічні у клітках голодують і не
мають належного догляду.
