ОРЛОВСЬКИЙ Володимир Донатович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З дворянської родини. Батько, Орловський Д., – граф.
Народився 1 лютого 1842 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 16 березня 1914 р. в м. Нерві (Італія). Похований на київському Лук’янівському цвинтарі.
Закінчив 2-у київську гімназію І. М. Сошенка, Петербурзьку імператорську академію мистецтв
(1861-1868), стажувався в Італії, Німеччині, Франції, Швейцарії (1869-1872).
Академік Петербурзької імператорської академії мистецтв (1874).
Член Ради Петербурзької імператорської академії мистецтв (1878).
Кавалер малої (1862) і великої срібних (1863), малої (1866) і великої (1868) золотих медалей
Петербурзької імператорської академії мистецтв.
Один з організаторів «Товариства виставок художніх творів» (1873).
Брав участь в діяльності Київської малювальної школи М. І. Мурашка, організації Київського
художнього училища (1901).
Виставлявся на Усесвітніх виставках у Філадельфії (1876) і Парижі (1878).
Учасник виставок в Петербурзькій імператорській академії мистецтв (1868-1888), Товариства
виставок художніх творів (1876-1882), Санкт-Петербурзького товариства художників (1891-1904), Всеросійської художньо-промислової виставки в Москві (1882).
Серед найвідоміших – «Хатини в літній день» (1870-і), «Вечір. Берег моря» (1874), «Сінокіс»
(1878), «Полудень» (1880), «Дорога» (1881), «Дніпро», «Український пейзаж з вітряком» (обидва
– 1882), «Відпочинок в степу», «На березі моря», «Околиці Києва. Над Дніпром» (усі – 1884),
«Вал» (1888), «Берег моря поблизу Судака (Крим)» (1889), «В лугових чагарниках (Подільська
губернія)», «Пасовище», «Захід над річкою», «У полі», «Хатини в лісі», «Тиша» (усі – 1890),
«Захід» (1896), «Селяни біля хутора» (1900).
Доробки нашого земляка нині зберігаються в Музеї українського образотворчого мистецтва
(Київ), Горловському художньому музеї (Донецька область), Луганському художньому музеї,
Рибінському музеї-заповіднику (РФ), Азербайджанському музеї мистецтва ім. Р. Мустафаєва
(Баку),
У Москві відбулася меморіальна виставка О. (1916).
Іменем нашого земляка названо вулицю у Києві (1953).
Серед друзів та близьких знайомих О. – Т. Шевченко, М. Пимоненко, М. Самокиш, П. Левченко,
М. Сошенко, В. Ніколаєв, О. Боголюбов та ін.
***
ЖИВОПИС – НАД УСЕ
, з життєвого кредо В. Орловського
Живопис люблю більше життя, заради нього з дитячих років переніс багато поневірянь, прокляття
батька і гіркі сльози матері.
ПРЕДСТАВНИК АКАДЕМІЗМУ, з довідника art-catalog.ru
Улітку 1864 і 1865 рр. В. Орловський виїжджав до Криму на етюди. У 1866 – вивчав пам’ятники
московської архітектури. У 1867 здійснив поїздку до Київської і Таврійської губерній, в 1868 –
побував у Фінляндії.
У 1872 р. він повернувся до Петербургу, одержавши від Ради Академії дозвіл на продовження
терміну утримання в Росії ще на три роки.
За картини «Перед шквалом», «Захід сонця», «Болото», «В степу», «Вечір», «Посів», «Лісовий
зруб», «Піски» удостоєний звання академіка.
У 1875 році їде до Італії. Наступного за картини «Сінокіс», «Мол в Поццуолі», «Ранок на березі
Неаполітанської затоки» і «На морі перед грозою» затверджений в званні професора пейзажного
живопису.
У 1881 здійснив поїздку на Кавказ, в 1880-х-1890-х рр. періодично бував в Криму.
В. Орловський – один з найвідоміших російських пейзажистів другої половини XIX століття,
представник академізму. Творам художника властиві строгість композиційної побудови,
ретельність опрацьовування деталей, пильна увага до ефектів природного освітлення.
МАЙСТЕР ПЕЙЗАЖУ, з розвідки Є. Кудельської «Європейський вплив на український живопис
у картині В. Д. Орловського «На березі моря»
В. Орловський був майстром сонячного пейзажу, тому у картині зображено літній день, дещо
похмурий. Небо, затягнуте хмарами, проте сонячні промені розрізають простір хмар, що створює
багату серію колористичних нюансів та градацій. В картині відчувається сила та краса моря, що
тягнеться аж за горизонт. Враження безмежної долини підсилюють хмарки, які пливуть у блакиті
неба.
Якщо розглядати світлові аспекти, то у своєму полотні митець зобразив другу половину дня.
Людина стоїть на березі моря і дивиться у далечінь. Золотий промінь сонця, догораючи, кидає
відблиски на небо та на море, посилюючи її загальний характер. Сонце своїм золотим сяйвом
пронизує водяний пил, який провисає у повітрі, піну та хвилі, які прибиваються до берега.
Мальовнича пишність сонячного дня над морем, передається художником чудовою сміливістю та
силою. Він поєднав в єдине ціле золотисті, голубі, сірі та коричневі тони. Усе в картині
знаходиться в русі, інколи, здається, що кольори змінюють один одного
...Колорит обумовлений методом нанесення фарб, який оснований на змішанні кольорів. У картині
використано темний колір з різноманітними відтінками. Надається перевага складним кольорам, тобто автор поєднує не тільки три кольори але і більше, проте насиченість зберігається.
ЧУДОВИЙ СПОСТЕРІГАЧ ПРИРОДИ, з статті «Орловський Володимир Донатович» на
canvas.com.ua
В. Орловський поміщав в свої картини добре поставлені і розташовані фігури. Його картини дуже
різноманітні як за природою (від Фінляндії до Криму), так і за змістом (похмурий день, зимова
місячна ніч, захід сонця, осінній розлив тощо). Він писав болота, зарослі ставки, також як луги і
ниви, березові і грабові ліси, додаючи їм романтизовану зовнішність, граючи з світлом; але його
спеціальність – переважно відкриті види, а не внутрішність лісу.
Він – швидше хороший спостерігач природи, ніж шукач поетичних настроїв, хоча не позбавлений
і останніх.
Його морські види чудові детальним малюнком більше, ніж колоритом.
СПІВАК СОНЦЯ, з замітки Г. Рубанової «Картини Володимира Орловського»
Плідно працюючи, багато подорожуючи Росією і Західною Європою, митець віддавав перевагу
пейзажеві рідної йому України. Розквіт його творчості відносять до кінця 70-х – початку 80-х
років 19 століття. Саме за роботи, створені в цей період його називали «співаком сонця».
Картина «Полудень», що постійно знаходиться в експозиції Горловського художнього музею, є
досить характерною для цього періоду творчості. У ній він звертається до улюбленого мотиву
зображення української природи, що як би застигла в променях полуденного сонця. Ці мотиви
йому найбільше вдавалися. Уникаючи зайвої деталізації, художник прагне до узагальнення в
зображенні пейзажу, пише пастозним, соковитим мазком.
БАЧИТИ СВІТ СЕРЦЕМ, з статті Н. Голубкової «Життя з задоволенням»
З 1882 по 1884 рік М. Пимоненко перебував в Академії мистецтв як вільний слухач, навчаючись в
майстерні Володимира Донатовича Орловського. Саме умінню розчинятися в навколишньому
світі, відчувати і бачити його серцем учив свого молодшого колегу Орловський, не схвалюючи
пізніше його членство в Товаристві південноросійських художників.
Втім, учитель чудово розумів, що Микола Корнелієвич – передвижник постільки поскільки.
САДИБУ – ВІДРОДИТИ, з статті М. Некича «Iсторія однієї вулиці»
Розповідь була б неповною, якби ми не згадали прізвища ще двох мешканців Гоголівської вулиці.
Йдеться про будинок під №28. Це колишня приватна садиба Володимира Донатовича Орловського
– автора поетичних українських пейзажів.
Після закінчення Академії вивчав сучасне мистецтво у Франції, де близько познайомився з
творчістю майстрів так званої барбізонської школи, і саме його можна вважати першовідкривачем
барбізонців для українського пейзажного живопису. Після повернення із Франції В. Орловський
живе постійно у Києві, бере участь у виставках київських художників, з успіхом проходять його
виставки за кордоном.
Велика заслуга В. Орловського в тому, що він, перейнявши досвід барбізонців, одним із перших
серед українських художників почав розвивати тему українського національного пейзажу. У 1914
році, під час перебування в Італії, В. Орловський раптово помирає. Труну з тілом художника
перевезено до Києва.
Що залишилося нам, нащадкам, від уславленої родини, крім картин у музеях?
На щастя, залишилась сама садиба з двома будинками і різними господарськими прибудовами.
Свого часу це була прекрасно задумана і виконана міська садиба, яка разом з додатковими
елементами створювала архітектурний ансамбль, милуючи око гармонією і довершеністю.
Буремні вихори страшних років розкидали родичів та дітей художників по всьому світу, а на
сьогодні приватна садиба В. Д. Орловського вже кілька десятиліть належить дитячому санаторію
«Салют» та ще деяким медичним службам.
Думаю, настав час для відродження садиби у первісному вигляді. Адже це наше національне
надбання, яке треба вивчати та зберігати.
ГРАБУЮТЬ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, з кореспонденції Б. Малишева і А. Артюх «Розпродане
місто-сад»
Тривожні чутки переповідають, що садиба Орловського—Пимоненка буде зруйнована новим
власником, оскільки він вважає все це «застарілим».
Цинізму міської влади немає меж, оскільки йдеться не просто про землю у центрі Києва. Йдеться
про історичну і культурну пам’ятку, значення якої важко переоцінити. Санаторій «Салют»,
розташований за адресою Гоголівська, 26-28, – колишня садиба відомого художника В. Д.
Орловського, нащадка славнозвісного Пилипа Орлика. На території цієї садиби розташований
будинок одного із класиків українського живопису М. К. Пимоненка, оскільки геніальний
живописець був одружений із донькою В. Д. Орловського.
Та не лише славнозвісні імена роблять це місце культурно значущим. Садиба В. Д. Орловського –
надзвичайно цінна пам’ятка архітектури кінця ХIХ – початку ХХ ст. Її стиль – класичне терасне
планування, де на першій терасі розташований сад, на другій – головний будинок, а на третій –
парковий ансамбль. Це місце є культовим для української інтелігенції, бо свого часу тут збирався
інтелектуальний і культурний бомонд Києва – І. Рєпін, М. Врубель, В. Васнецов, О. Мурашко, М.
Нестеров, А. Прахов, М. Лисенко, В. Городецький, М. Коцюбинський та інші.
