НАВАШИН Дмитро Сергійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, перекладач, фінансист.
З дворянської родини. Батько, Навашин С., – академік.
Народився в 1889 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Убитий за загадкових обставин 25 січня 1937 р. в м. Парижі (Франція).
Закінчив гімназію, юридичний факультет Київського університету св. Володимира.
Працював технічним радником торгівельного представництва СРСР у Франції (1920-і),
помічником директора, директором паризького Радянсько-французького банку (1922-1932).
Член масонської ложі «Астрея» (1916).
Друкувався в журналі «Північні квіти».
Як літератор дебютував віршами (1908).
Потім настала черга оповідання «Морський розбійник» (1911), «Казки про марнотратну дівчину»
(не надрукована), двотомника «Криза і економічна Європа» (1932).
Перекладав Е. По.
Відмовився повернутися з довготривалого закордонного відрядження до СРСР (1931).
Серед друзів та близьких знайомих Н. – В. Брюсов, А. де Монзі, А. Білий, Л. Блюм, М. Литвинов, Л. Серебряков, П. Жоллі, Н. Берберова, Л. Катуар, Л. Троцький, Г. Сокольников, Ф. Зелінський, Г.
П’ятаков та ін.
***
АНАПЕСТ ФІНАНСІВ
, з творчого кредо Д. Навашина
Фінанси – теж поезія.
ЯНГОЛ ПОРОЖНЕЧІ, з вірша Д. Навашина «Мені було сумно»
Мне было грустно… Книги и мечты,
Как милый бред, развеялись далече…
Я был один; и ангел пустоты
Зловеще лег руками мне на плечи.
СПОДІВАЮСЯ НА ВАШУ ДО НЬОГО УВАГУ, з листа В. Брюсова А. Білому від 4 квітня 1909
р.
Дорогий Борисе Миколайовичу!
Дозвольте рекомендувати вам Дмитра Сергійовича Навашина, молодого поета, який читав мені
свої дуже цікаві вірші і казки. Сподіваюся на вашу до нього увагу.
Ваш завжди Валерій Брюсов.
НЕ ВІДМОВТЕ В ЛЮБ’ЯЗНОСТІ, з листа Д. Навашина А. Білому від 6 квітня 1909 р.
Кілька днів тому я мав честь і задоволення розмовляти з Валерієм Яковичем Брюсовим. Підводячи
підсумки нашої розмови, Валерій Якович запропонував познайомити мене з вами, на що я
відгукнувся живою подякою і, наскільки пам’ятаю, того ж дня залишив у вас його лист.
Якщо ви нічого не маєте проти подібної зустрічі, не відмовте в люб’язності повідомити мене, в
який день і годину я міг би застати вас удома.
СВІЖІСТЬ ПОЧАТКІВЦЯ, з оцінки віршів Д. Навашина А. Білим
Єдина їх перевага – юна свіжість, властива і багатьом іншим початківцям, котрі не потрапили, проте, на сторінки «Північних квітів».
БЕЗ ВСЯКОЇ ФАБУЛИ, з оцінки творчості Д. Навашина М. Гуміловим
Вірші Д. Навашина ...дуже погані і, що найгірше, нічого не обіцяють. Його оповідання «Морський
розбійник» написаний солодкувато і без всякої фабули.
КЕРУВАВ ВІДДІЛОМ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ, зі спогадів П. Буришкіна «Москва
купецька»
Довше за інші організації продовжувала діяти «Спілка міст», звичайно, із-за її червоно-хресного
характеру. Щоправда, «допомоги хворим і пораненим» майже вже не було, оскільки давно вже не
було військових дій. Проте функціонував відділ «військовополонених», які поверталися у великій
кількості. На чолі цього відділу номінально стояв Л. Л. Катуар, а фактично керував ним Д. С.
Навашин, який здобув деяку популярність в еміграції.
ЗАНІМІЛИ ВІД ЙОГО НАХАБСТВА, зі спогадів К. фон Ботмера «З графом Мірбахом у
Москві»
28 квітня 1918 р.
Засідання розпочалося о 5 годині, його відкрив Радек, який потім залишив його. Голова засідання
д-р Гіллерсон, єврей, під час війни – військовий лікар, персона енергійна і значна, як партнер на
переговорах вимагає до себе напевно найсерйознішого ставлення.
Учасники: професор Ісаєв, типово російське явище, такими уявляються мені окремі фігури за
романами Достоєвського. ...Д-р Лєнський і пан Навашин. Останній в дебатах, схоже, майстерний
і палкий, напевно, теж єврей. Всі виступаючі говорять рідною мовою, потім все перекладається
іншою мовою або самим виступаючим, або перекладачем.
На першому засіданні передбачалося початку визначити власне регламент, але росіяни відразу ж
почали з своїх прохань. Їх перше прохання стосувалося допуску російських комісій з піклування
про військовополонених до Німеччини...
Для наших цілком нормальних умов таке піклування зайве, проте для російського «шабашу
відьом» воно має велике значення. Порушення підписаного сім тижнів тому договору, природно, виключається. Скарги Гіллерсона і Навашина на становище військовополонених в наших таборах і
пов’язані з цим вимоги показують, що переговори не завжди проходитимуть гладко.
13 червня 1918 р.
Конфлікт з питання обміну військовополонених «транспорт на транспорт» не вирішений. Мірбах
доповів про це в наше міністерство закордонних справ. Відповідь не отримали. Росіяни вже
випускають щупальця в особі пана Навашина, але самі на поступки не йдуть. Щоб виграти, було б
достатньо енергійної ноти з Берліна.
20 липня 1918 р.
Від росіян доповідав Навашин, який дозволив собі таку нетактовність, що мені довелося змінити
своє уявлення про нього як про розумну людину. Він представив справу так, буцімто лише
транспортні труднощі є перешкодою для вивозу військовополонених, на якому ми наполягаємо
вже п’ять тижнів. На закінчення він сказав: «Я хотів би нагадати німецькій делегації про те, що
російській владі, як вам відомо з вчорашніх газет, через нестачу залізничних вагонів не вдалося
вивезти навіть однієї конкретної людини, щоб вона не дістався чехословакам, що закінчилося так
трагічно».
Спочатку ми заніміли від нахабства взагалі згадати на засіданні про вбивство царя, та ще так
цинічно мотивувати його. Я чекав, що наш головуючий заявить протест з вимогою вибачення, однак марно.
Нічого подібного не сталося. Я готувався до виступу і, поки переді мною виступали ще двоє
делегатів, знайшов необхідні слова, які я повинен був вимовити. Зачепивши питання про
транспорт і наших вимог та скарг, я закінчив приблизно таким чином:
«Пан Навашин знайшов можливим згадати тут про подію, яку ми переживаємо відучора. Я можу
сказати російській делегації, що ми не чекали цього і хочу висловити наше неприйняття того, що
відбувся. Нам також не зрозуміло, яким чином смерть цієї нещасної людини можна пояснювати
браком місця на залізниці. Навряд чи знайдеться хтось з російських панів, хто повірить, що при
наближенні чехословаків при необхідності не можна було вивезти царя кіньми чи навіть пішим
способом. Повинен погодитися, було помилковим чекати, що уряд вивезе наших полонених.
Недоречно із цього приводу дорікати урядові, якщо він не зміг знайти місця в залізничному вагоні
навіть нещасному полоненому з свого народу, російському імператорові, і тому розпорядився
убити його».
Оскільки росіяни розуміють німецьку мову добре, ефект виявився сильним. Ісаєв і Жданов, які, напевно, не є переконаними більшовиками, були помітно приголомшені промахом свого
соратника і ще більше моїм протестом. У заяві російського головуючого і Навашина була зроблена
спроба дати нам будь-яке пояснення.
НЕ ПОБАЖАВ ПОВЕРТАТИСЯ ДО МОСКВИ, з книги Н. Берберової «Люди і ложі»
Перед першою світовою війною Навашин був відомий вузькому колу московських літераторів як
поет. Він бував в Літературно-художньому гуртку, де іноді читав свої вірші.
Потім декілька років про нього нічого не було відомо, а у середині 1920-х рр. він опинився в
Парижі на посаді помічника директора нововідкритого радянського банку на авеню де л’Опера, через який йшла тепер франко-радянська торгівля. На початку 1930-х рр. Навашин вже був
директором цього банку і значним радянським економістом. Серед його найближчих друзів – не
лише помітні французькі ділки, банкіри, масони Великого Сходу, але й міністри і сенатори.
Він випустив французькою дві книги з економічних питань, друкував у французьких журналах
статті. Потім промайнула чутка, що його викликають до Москви. Проте він туди не поїхав. В цей
час у нього вже зберігалися міжнародні фонди троцькістів.
Навашин жив в особняку за адресою 28 вул. Мікельанж, біля Булонського лісу. За рік цей особняк
обходився йому близько 20 тисяч франків.
У нього була дружина і донька, дві секретарки і троє слуг. У 1931-32 р. в Парижі заговорили, що
він пішов з банку і відмовився їхати на батьківщину. Однак матеріальне становище його від цього, мабуть, не змінилося. Він, як і раніше, бував на прийомах у французьких державних діячів, приймав їх у себе... і вранці ходив гуляти в Булонський ліс з двома породистими собаками.
25 січня 1935 р. Навашина закололи на смерть на уранішній прогулянці. Свідок, що бачив сцену
вбивства здалеку, дав знати в поліцію. Коли з’явилися поліцейські, собаки голосно вили. Навашин
лежав ниць в калюжі крові, заколений в спину довгим гострим чотиригранним стилетом. На траві
лежали окуляри в роговій оправі. Навашин окулярів не носив.
Допитали десятки людей, починаючи з дружини і доньки (що вчилася в балетній школі), і
кінчаючи міністром де Монзі, що надавав свідчення при зачинених дверях. Був навіть привезений
для дачі свідчень недавній перебіжчик або, як тоді говорили, «неповерненець», більшовик
Крюков-Ангарський, котрий порвав з Москвою в 1930 р. і жив під іншим прізвищем. На його
думку, Навашин «і порвав, і не порвав» з Москвою і, можливо, тільки вдавав, що протестує проти
підготовки московських процесів.
Слідство, яке вела Сюрте Женераль, не дало ніяких результатів. Вбивцю, молодого блондина у
спортивному пальто, якого здалека бачив єдиний свідок, – француз, що вийшов на уранішню
прогулянку, – так ніколи і не знайшли. Не зважаючи на ретельну перевірку банківського рахунку і
записників Навашина, жоден слід не привів до арешту вбивці. Справу закрили.
ВБИЛИ АГЕНТИ НКВС, з статті С. Лєкарєва «Світ і безпека»
У 1937 р. в Парижі в Булонському лісі невідомий кинджалом, котрий нагадує багнет (зазвичай
такою зброєю користувався бойовик НКВС «Гасан»), був убитий радянський неповерненець
Дмитро Сергійович Навашин. Між іншим, він був «агентом впливу» ОДПУ в колах французьких
масонів, проте був перевербований британською розвідкою.
Трохи раніше колишній заступник начальника військової розвідки СРСР А. Артузов направив
керівникові НКВС Єжову записку, в якій доповів про можливу троцькістську змову в Червоній
Армії (до записки Артузов додав «Список колишніх співробітників Розвідувального управління, які брали активну участь в троцькізмі», де перераховувалися імена 34 чоловік). Входив сюди і Д.
Навашин.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СЛІД, з книги А. Мартиросяна «Змова маршалів. Британська розвідка проти
СРСР»
Особливо важливо підкреслити, що увесь процес "реекспорту" інформації через Чехословаччину
контролювався британською розвідкою на усіх етапах. У Празі – через регіонального резидента
майора Гарольда Гібсона, в Лондоні – через канал Уинтерботем – де Ропп, в Москві – через дуже
цінного агента, який мав доступ до вищого керівництва країни (тільки у 1940 р. його нарешті
"завалив" один з блискучих агентів "кембріджської п’ятірки" – Ентоні Блант), в Парижі – також
через дуже цінного агента № 178, він же Дмитро Навашин, – видного російського масона ще з
дореволюційних часів, і негласного банкіра Троцького, тісно пов’язаного з керівництвом
радянської розвідки і дипломатії (Навашин був дуже близький і з Артузовим, і з Литвиновим).
На рідкість "своєчасно" ...Навашина відправили до прабатьків. Але ось що важливо – всупереч
традиційній схильності емігрантів усе списувати на "довгу руку" НКВС, родичі Навашина
категорично відкидали навіть тінь натяку на цю версію, але в той же час глухо посилалися на
деякий "європейський слід". Не менш дивно і те, що практично одночасно з його вбивством на той
же світ був відправлений і британський розвідник Віктор Ліч, який свого часу завербував
Навашин.
РУКА МУССОЛІНІ, з книги Е. Ум «Маятник Фуко 46-56»
Дмитро Навашин, масон і мартиніст (що таке мартинист, я не знаю, але по-моєму, якась таємна
секта), економічний радник Народного Фронту, колишній директор одного московського банку, гине від руки таємної Організації революційної і національної дії, в просторіччі відомої під ім’ям
"Ля Кагуль", оплачуваної Муссоліні.
Пояснюється це тим, що "Ля Кагуль" підкоряється деякій секретній синархії, і Навашин убитий
нею за те, що наважився проникнути в її таємниці.
КРИМІНАЛЬНИЙ ПІДТЕКСТ, з книги М. Анциферова «З думок про минуле»
Не міг я вже повернутися і до Навашиних. Нас розділила Баранівка.
Я бував в Святошині. Мітя читав мені свої твори, розвивав свої філософські погляди. Він мені дав
тоді Шопенгауера, в той період найшкідливішу для мене книгу.
Його сестра Таня, котра, як і раніше, доброзичливо до мене ставилася, не могла стати точкою
опори. Вона була, як і раніше, замкнутою в гордій самоті.
... І я, як хлопчик-Толстой, швидко озирався, із страхом чекаючи побачити дійсність – порожнечу.
Побачити «щось» без ілюзії. І ось на ґрунт такого душевного стану потрапили думки
Шопенгауера. Я ходив читати цю злу книгу в Ботанічний сад, і, коли я закривав її і дивився
довкруги, мені здавалося, що на всьому лежить якась тінь, і я «абсолютно» містично самотній.
…Перед Першою світовою війною Д. Навашин розбагатів на фінансово-промислових операціях в
Сибіру. За відгуком рідних, головним мотивом його ділової активності був не зиск, а бажання
політичної й комерційної авантюри.
З початку 1930-х – неповерненець, що зберігає близькість до радянських дипломатичних кіл, зокрема, до М. М. Литвинова.
Радянська преса покладала відповідальність за вбивство на агентів гестапо і міжнародний
троцькізм.
Зарубіжна – не виключала участі НКВС.
Сімейна версія оспорює останнє припущення («інакше вирізали б всю сім’ю»; «стилет – саме
європейське знаряддя вбивства»; «кінець Литвинова ще не став фактом, що відбувся») і
схиляється до того, аби вбачати в цьому вбивстві суто кримінальний сюжет, позбавлений
політичного підтексту.
