КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Маркевич Игорь [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАРКЕВИЧ Ігор Борисович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Диригент, піаніст, композитор.

З дворянської родини. Дід, Маркевич М., – історик і етнограф, автор п’ятитомної «Історії

Малоросії», якому Т. Шевченко присвятив вірша «Бандуристе, орле сизий».

Народився 14 (27) липня 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 27 березня 1983 г. в м. Антибі (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.

Спеціальної освіти не має, навчався в Парижі у відомих на той час композиторів.

Брав участь в італійському Русі Опору (1939-1945), працював викладачем диригування у

Зальцбурзі (1949-1956), керівником паризького (Франція) «Оркестру Замурзо» (з 1957),

монреальського (Канада) симфонічного оркестру, гастролює країнами Європи, Латинської

Америки, Японії.

Лауреат премії Шарля Кро (1958).

Кавалер золотої медалі «Партизан Північної Італії» (1946).

В якості композитора дебютував п’єсою для фортепіано «Весілля» (1924).

Потім настала черга симфонієтти (1928), кантат для сопрано й чоловічого хору з оркестром,

«Concerto grosso» (обидві – 1930), концерту для фортепіано з оркестром (1931), балетів «Ребус»

(1931), «Політ Ікара» (1933), кантати «Псалом» (1934), ораторій «Втрачений рай» (1935), «Гімн

коханню», «Нове століття» (обидві – 1937), концертної обробки «Музичної пожертви» І. Баха

(1938), ораторії «Лоренцо Чудовий» (1941).

Перший виконавець музики балету Стравінського «Орфей», а також «Симфонії псалмів».

М. віддавав перевагу великим формам за участю хорів і солістів, але чудово диригував і

мініатюрами. Його виконання вражало стрункістю втілення композиторського задуму, завдяки

чому складні для виконавців і слухачів добутки ставали простими і ясними.

Всього репертуар нашого земляка нараховував понад 300 музичних добутків різних композиторів

різних стилів і епох.

Друкувався в італійських партизанських газетах, журналі «Музичне життя».

Як письменник дебютував книгою «Зроблено в Італії» (1946).

Потім настала черга енциклопедичного видання всіх симфоній Бетховена, статей «Мистецтво

диригування в наш час», «Диригент, оркестр, партитура» (обидві – 1963), книг «Органний пункт»

(1959), «Сучасне і минуле» (1980). Остання залишилася незавершеною.

Через хворобу батька сім’я М. емігрувала до Швейцарії ( 1913).

Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Маяковський, А. Корто, Н. Буланже, С. Лифар, Ф.

Шаляпін, І. Стравінський, С. Прокоф’єв, П. Дюк, С. Дягілєв, К. Леві, Б. Христов, Г. Вишневська, А. Тосканіні, С. Ейзенштейн, В. Фуртвенглер, Б. Вальтер, К. Ростан, Б. Барток, Г. Шерхен, В. Рієті

та ін.


***

НЕ БОЯТИСЯ «НУЛЯ»,

з життєвого кредо І. Маркевича

Не боятися починати з нуля.

УСВІДОМЛЮВАВ СЕБЕ СЕРЕД РУЇН, з книги І. Маркевича «Зроблено в Італії»

Довелося звикати бути цивільним (по завершенні другої світової війни – авт.). ...Мені здавалося, що я нова людина, яка живе в новому світі, котрий сам намагався усвідомити себе серед руїн...

Я був дуже старим композитором далеких часів і зовсім молодим диригентом – у майбутньому.


КОРЕНІ ПАМ’ЯТАЮ, з листа І. Маркевича М. Аносову

Якщо я подав думку дати коли-небудь курс диригування, то це тому, що я був гордий і щасливий

внести щось у країну, яка, незважаючи на довгу відсутність, завжди є для мене чимось

найдорожчим.


МУЗИКА, МОВ КРИШТАЛЬ, з рецензії Е. Франко

Слухач, зштовхнувшись з потужними кульмінаціями, з проникливим ліризмом, з пластичною і

прозорою, як гірський кришталь, музикою, відчуває подив і замилування талантом композитора.


МИСТЕЦТВО, НАУКА Й УПРАВЛІННЯ, з нарису С. Разумової «Маркевич Ігор Борисович»

Його прадід по батьківській лінії, Микола Андрійович М., – відомий український історик і

етнограф, був зв’язаний дружбою з Глинкою й навіть допоміг йому з твором «Руслан і Людмила»

(дописав частину віршів для Балади Фіна); будучи музикантом-аматором, створив один з перших

вокальних добутків на слова Т. Шевченка, виданих за життя поета («Сирота»); відомі також його

політичні зв’язки з декабристами Рилєєвим, Бестужевим, Пестелем і Граббе.

Дід, Андрій Миколайович М., – блискучий віолончеліст, учасник численних концертів, де він

виступав разом з А. Рубінштейном, М. Римським-Корсаковим, О. Глазуновим; один із засновників

Петербурзької консерваторії, член-засновник Російського музичного товариства.

Дід по материнській лінії, Іван Павлович Похитонов, – учасник російсько-турецької війни, друг І.

Мечникова й Л. Толстого, відомий художник.

Дитинство М. пройшло у Швейцарії, у Відні, де він відвідував школу, вивчав іноземні мови, навчався, під керівництвом батька, грі на фортепіано. Коли Ігореві виповнилося 10 років, батько

помер, залишивши родину (матір й трьох дітей) у скрутному матеріальному становищі.

Одна з приятельок матері була знайома з А. Корто, і на її настійну вимогу знаменитий

французький піаніст і диригент переконав відвезти хлопчика до Парижу для отримання серйозної

музичної освіти, він також надав М. безкоштовний пансіон у Паризькій музичній школі.

В 1928 М. уклав контракт з С. Дягілєвим, який звернув увагу на талановитого молодого

композитора. За контрактом склав концерт для фортепіано з оркестром і став працювати над

створенням балету на сюжет казки Андерсена «Нове вбрання короля». На жаль, незабаром Дягілєв

помер, і балет не побачив сцени.

В 1933 р. у Лондоні почалася диригентська діяльність М. Він диригував одним зі своїх добутків

(«Гімн»), був присутній Герман Шерхен – німецький диригент і педагог, який запропонував

юному обдаруванню навчати техніці диригування. Протягом двох років вони разом репетирували, їздили з виступами різними містами Європи.

…За пропозицією представників союзних військ М. диригував урочистим концертом у Римі.

Програма відкрилася виконанням гімнів союзних країн. Після довгих років заборони пролунала

неповторна музика «Марсельєзи», і зал несамовитів!

У звільненій Флоренції М. протягом трьох років керував всім музичним життям: відновив

флорентійські «Травневі музичні фестивалі», диригував відтвореним ним оркестром – практично

першим колективом, яким він керував.

У Лондоні в «Covent Garden» він поставив «Золотого півника» М. Римського-Корсакова, у Відні –

«Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’єва.

Наприкінці 50-х М. став художнім керівником паризького оркестру Ламуре, значно обновивши

репертуар і довівши до досконалості якість звучання. Він очолював також оркестри в Монреалі й

Гавані. Протягом семи років, на запрошенням Фуртвенглера, вів семінари з диригування під час

літніх фестивалів у Зальцбурзі, а також панамериканський курс – у Мексиці.

В 1963 М. запросили в місто Скоп’є – столицю Македонії для відновлення оркестру після

найсильнішого землетрусу.

Він мріяв створити свою оркестрову редакцію «Бориса Годунова».

А ще зі знанням справи стверджував: «Диригування оркестром є в той самий час мистецтво, наука

й управління».


РОЗШИРИВ МЕЖІ МУЗИЧНОЇ СВІДОМОСТІ, з розвідки І. Вишневецького «Євразійський

ухил в музиці 1920-1930-х років»

Не можна не згадати …Ігоря Борисовича Маркевича, у відчутті своєї музичної вибраності дуже

схожого на Скрябіна, який в ранній творчості продовжив розширення меж музичної свідомості, почате його російськими попередниками, у першу чергу, Стравінським «варварського» періоду.


ПОЇХАВ НА ЗАПРОШЕННЯ, з книги Г. Рождєственського «Моя Іспанія»

Уперше я відвідав Іспанію на початку 1966 року. Радянському громадянинові зробити це в той час

було досить тяжко. Справа в тому, що СРСР не підтримував тоді дипломатичних відносин з

Іспанією, а, отже, одержати іспанську візу в Москві було неможливо. Однак наш тодішній

«монопольний хазяїн» – Держконцерт – уклав контракт з іспанською концертною дирекцією

«Кесада», яка мала своє представництво в Аргентині.

За планом моїх гастролей Іспанія перебувала між Ізраїлем і Голландією. У Москві мені

роз’яснили, що іспанську візу я легко зможу одержати в Ізраїлі, де я повинен був перебувати

близько трьох тижнів. Після прибуття в Тель-Авів я відразу ж, в аеропорту «Бен Гуріон», попросив зустрічаючого мене представника оркестру допомогти в одержанні іспанської візи. І що

почув у відповідь?

– Ізраїль не підтримує дипломатичних відносин з фашистською Іспанією, у Тель-Авіві немає ні

іспанського посольства, ні консульства.

– Що ж мені робити? – запитав я.

– Їхати до Мадриду через будь-яку країну, яка має іспанське посольство, скажімо, через Відень

або Париж.

Ця пропозиція була для мене неприйнятною з двох причин: відсутності в моєму паспорті

австрійської й французької віз і відсутності часу, необхідного для їхнього одержання. У

радянського громадянина така процедура віднімала біля двох тижнів.

«Ну, що ж, –подумав я, – ні, так ні».

І раптом почув тихий голос:

– Вам потрібна іспанська віза? Так ви будете неї мати через мене. Дозвольте відрекомендуватися –

технічний адміністратор Ізраїльського Філармонічного Оркестру Шапіро. Наступного тижня ми з

вами поїдемо в Єрусалим і там усе зробимо. В Єрусалимі живе мій приятель, він – консул Іспанії в

Йорданії.

…Наступного дня я поїхав на репетицію: мав зіграти програму, котра включала в себе симфонію

Чайковського «Манфред» з оркестром Іспанського радіо. Власне кажучи, у Мадрид мене запросив

Ігор Борисович Маркевич, коли… був гостем у моєму будинку. Він тоді керував Оркестром

Іспанського Радіо й охарактеризував його мені як один із кращих у Європі. Саме тому я й включив

у програму «Манфред» – п’єсу дуже важку.

На мій жах, після спроби зіграти перші дві сторінки, я зрозумів, що про виконання «Манфреда» не

може бути й мови! Оркестр насправді виявився не «одним із кращих у Європі», а «одним з

гірших». Коли я запропонував замінити «Манфреда» на що-небудь інше, ніхто особливо не

засмутився, а, скоріше, навпаки...


ЛЮДИНА-ТАЄМНИЦЯ, з статті Ф. Котрельова «Російський диригент італійського тероризму»

Через 21 рік після одного з найгучніших терактів століття – викрадtння і вбивства прем’єр-

міністра Італії Альдо Моро – стали надбанням гласності деякі результати слідства. За однією з

версій, за злочином може стояти вихідець з Росії, диригент і композитор, друг Маяковського і

Дягілєва Ігор Маркевич.

...Ім’я Маркевича викликає сьогодні в Італії найсуперечніші думки. Хтось вважає, що загадковість

його фігури пояснюється повною зануреністю маестро в світ музики. А хтось говорить, що

Маркевич – одна з ключових фігур «Червоних бригад». Всі сходяться в одному: його особа

оповита ореолом таємничості.

...Знайомих Ігоря Маркевича завжди дивували вельми і вельми ліві політичні погляди останнього.

За деякими спогадами, його настрої іноді були майже екстремістськими. ...Ймовірно, підозри

щодо спільництва з «Червоними бригадами» сягають корінням ще у той час.

Слідство у справі про викрадання і вбивство Альдо Моро донині не закінчене, хоча поліція й

добсягла певних результатів. За два десятиліття вдалося зібрати величезну кількість свідчень, доказів і свідоцтв. ...Близько 200 бойовиків «Червоних бригад» все ще перебувають у розшуці, і це

тільки ті, кого вдалося ідентифікувати. Про деяких членів «бригад» правоохоронні органи просто

нічого не знають. І, мабуть, одним з них є Ігор Маркевич.

...Слідству вдалося встановити, що, окрім квартири в Монтеверді, був ще один притулок

терористів. Але який? Над цим питанням італійські поліцейські б’ються донині. За однією з

гіпотез, це був римський палац княгині Каєтане, дружини Ігоря Маркевича.

Персоною музиканта слідство зацікавилося давно – ще з тих пір, як його ім’я прослизнуло в

свідченнях одного з членів «Червоних бригад».

У слідчих є рапорт італійських спецслужб: «14 жовтня 1978 року наше джерело повідомило про

те, що одну з головних ролей в організації «Червоних бригад» грав якийсь Ігор з сім’ї князів

Каєтане. Він же проводив усі допити Моро в ході засідань «трибуналу». Рапорт датується 1980

роком. У 1983 році Ігор Маркевич помер. У 1991-му померла княгиня Топазія.

...Не виключено, що в майбутньому роль Ігоря Маркевича роз’ясниться. Аж надто багато

матеріалу про нього скупчилося за 20 років слідства у справі Альдо Моро у італійських

поліцейських.