КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Линниченко Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛИННИЧЕНКО Іван Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, архівознавець, краєзнавець, громадський діяч.

З педагогічної родини. Батько, Линниченко А., – викладач.

Народився 12 (24) жовтня 1857 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Помер 7 червня 1926 р. в м. Сімферополі СРСР (нині – столиця Автономної Республіки Крим

України).

Закінчив 1-у Київську класичну гімназію (1875), Київський університет св. Володимира (1875-

1879).

Працював викладачем Новоросійського (1884-1885; 1895-1920), Московського (1888-1894)

університетів, вчителював у Сімферополі (1921-1926).

Член-кореспондент Імператорської академії наук (1913).

Іноземний член Краківської академії наук.

Член Товариства любителів російської словесності при Московському університеті.

Голова Одеського слов’янського добродійного товариства ім. святих Кирила і Мефодія (1903-

1910).

Голова Одеського бібліографічного товариства (1910-1912).

Спеціалізувався з проблем історії Староруської держави, російсько-польських відносин і

Галицької Русі XIV-XV ст.

Друкувався в газеті «Кримський вісник», журналах «Київська старовина», «Російська думка»,

«Праці Київської духовної академії», «Вісник Європи», «Читання Товариства Нестора-літописця»,

«Нотатки Одеського імператорського товариства історії і старожитностей», «Юридичний вісник»,

«Журнал міністерства народної освіти», Вісті Академії наук», «Архів повідомлень Московського

археологічного товариства».

Як вчений дебютував працею «Взаємні стосунки Русі і Польщі» (1884).

Потім настала черга наступних історичних доробків: «Сучасний стан питання про обставини

хрещення Русі» (1886), «Архіви в Галіції» (1888), «Наукове значення західноросійської історії»

(1889), «Шлюбні розлучення в південно-західній Русі і Польщі» (1890), «Критичний огляд

сучасної літератури з історії Галицької Русі» (1891), «Юридичні форми шляхтянського

землеволодіння і доля староруського боярства» (1892), «Нововідкрите свідоцтво про час великого

князя Ізяслава Ярославича», «Риси з історії станів в Південно-західній (Галицькій) Русі XIV-XV

ст.» (обидва – 1894), «Грамоти галицького князя Лева і значення підроблених документів, як

історичних джерел» (1904).

Наш земляк – автор низки літературознавчих розвідок, серед яких: «Нові матеріали до біографії

Гоголя» (1896), «Життєва драма Пушкіна» (1899), «Альфред де Мюссе» (1900), «Бєлінський в

боротьбі слов’янофілів і західників» (1901), «Душевна драма Гоголя» (1902), «Gogoliana» (1908),

«Листи Тургенєва до Міницького» (1909), «Джерело одного з оповідань Л. М. Толстого» (1912).

Його перу також належать археологічні дослідження «Звіти про археологічні з’їзди і розкопки»,

Посуд із знаками», «Знахідка орнаментованих кісток мамонта».

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Грушевський, С. Мокржецький, А. Маркевич, П.

Ардашев, С. Попов, В. Філоненко, О. Деревицький, Д. Айналов, В. Вернадський, П. Сушкін та ін.


***

НЕ ЗАДКУЄМО

, з професійного кредо І. Линниченка

Історія не задкує.

УКРАЇНЦІ І РОСІЯНИ – БРАТИ НАВІКИ, з статті І. Линниченка «Малоросійське питання і

автономія Малоросії»

Я повторюю і готовий це повторити тисячі разів:

1. Наше нинішнє завдання – створити не силоміць, а переконанням згуртовану націю зі всіх

народів, що складають нашу державу.

2. За національної єдності в правовій державі місцеві племінні інтереси не постраждають; за

свідомої, дружної роботі для однієї загальної мети всі місцеві особливості можуть безперешкодно

розвиватися. Що може мати правова держава проти розвитку місцевої мови, місцевих звичаїв,

проти релігійних обрядів окремих національностей?

3. Ярі націоналісти виходять з твердження, що всі прибутки місцевого господарства повинні йти

виключно на потреби виключно своїх. Але ж держава дає захист всім, вона страхує безпеку

окремих частин, окремих осіб; засобів місцевих органів недостатньо для такої страхування, і вони,

не маючи можливості застрахувати майно і життя своїх співчленів, перестраховують їх у держави

– крупнішого страхового товариства.

4. Народна маса до питань політичних, форм суспільного і місцевого устрою абсолютно байдужа.

Для неї найважливіші питання життя – питання економічні. А природно, що тільки в крупній

державі такі питання можуть одержати найсприятливіше для народу розв’язання (наприклад, при

насиченні даної території населенням – еміграція в інші області держави).

5. ...Фантазерам-утопістам увижається відродження старої Гетьманщини, в якій нібито населення

жило на абсолютно демократичних початках і благоденствувало. Такі фантазери дуже погані

історики. Добрий демократичний устрій з безконтрольною старшиною на чолі, яка зібрала

колосальні латифундії, на яких працювали, по суті, ті ж кріпаки-посполиті!

6. Землі, зайняті малоросійським населенням, дуже великі; у них немає загальних економічних

інтересів; такі інтереси окремі області Малоросії мають з довколишніми областями, зайнятими

спорідненими і не спорідненими народами, що населяють Русь, а тому автономія на виключно

племінних засадах пішла б на шкоду економічним інтересам місцевого населення.

Автономія Малоросії, яка займає величезний регіон, ослабила б єдність і потужність всієї держави,

особливо тепер, в його важкі хвилини, і надовго після війни, коли нам доведеться переживати

довгу економічну кризу, викликану теперішньою жахливою боротьбою народів, а вузькі місцеві

патріоти, для яких питання влади, особистої самолюбності вищі за інтереси народу, стали б

вживати всі сили до загострення відносин окремих гілок російського народу, гальмували б

прагнення наше до створення з наших окремих етнографічних елементів однієї нації.


ПРОСИМО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ, з листа І. Линниченка до американської інтелігенції

Становище нашого університету абсолютно критичне. Сюди зібралися професори і викладачі з

різних міст. Одеса, Київ, Харків, Петербург, Москва тощо. Урядове утримання – 2 долари на

місяць – не забезпечує нам навіть щоденного обіду, ми можемо обідати раз на три дні.

У нас немає ні костюмів, ні білизни, ні письмового приладдя. Ми просимо американську

інтелігенцію прийти нам на допомогу – довготривалою позикою. ...Ми просимо 1) по 1200 доларів

в рік кожному членові університетської корпорації; 2) по дві пари цивільного плаття, по 2 пальта

(зимове і непромокальне), по 2 пари черевик, парі калош, комплекту білизни і постелі (ліжко,

подушки, ковдри, простирадла); 3) письмове приладдя: папір, чорнила, чорнильниці, ручки, пір’я,

олівці, конверти; 4) відкрити в Сімферополі, за можливістю ...споживчі крамниці, в яких ми могли

б купувати консерви (особливо молоко, сир, овочі, рибу, чай, каву, какао, шоколад, цукор).


НЕ ЗНАЮ, ДЕ ВИ, з листа А. Маркевича І. Линниченкові від 4 листопада 1919 р.

Деревицький доручив написати Вам. Ви можете прочитати курс, оскільки кафедра історії Росії

зайнята у нас Грековим і Вернадським. Я не знаю, де ви тепер і пишу про всяк випадок Вам до

Одеси. Вважаю, що Ви скоро прибудете до Ялти.


БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ НЕ Є ЗЛОЧИН, з книги М. Лабунька «Микола Павлович

Дашкевич та Іван Андрійович Линниченко»

Докторська дисертація І. А. Линниченка про суспільні верстви в Галичині в початковій стадії її

приналежності до польської держави. Можна сміло сказати, що це взагалі найкращий твір цього

історика.

...Основа теза, що її ставить Линниченко в брошурі, це – що росіяни, українці й білоруси одна

нація. Через це неможливо писати історію України, як це зробив Грушевський, бо Україна не

держава. Бездержавний народ не має своєї історії. Грушевський, за його словами, пробує писати

історію народу, а це не історія.

...Линниченко гостро виступає проти будь-якого виду державності українського народу та

піднесення української мови до гідності державної мови, бо, каже він, ніхто не робить

провінційний діалект державною мовою. …Боротьба українського народу за свою незалежність і

державність здавалась Линниченкові не лише непотрібною, але й злочинною дією, бо він бачив у

цьому роз’єднання між російським і українським народами, що, на його думку, було смертельною

загрозою для слов’янства в обличчі німецької навали.

...Українська культура, незалежно від того, що про неї думають «квазі-історики», каже

Линниченко, ніколи не піднеслася понад рівень народної, етнографічної культури.

...Спроба відділити чи виділити українську культуру з течії «всеруської», себто російської є

кроком назад. Відколи український народ опинився в межах російської держави, такої потреби,

вважає Линниченко, немає, бо з того часу відпала небезпека денаціоналізації українського народу

під Польщею.


УКРАЇНОЗНАВЕЦЬ ЛИШЕ ЗА ФАХОМ, з розвідки п. Зайцевої «Записи наукового товариства

ім. Т. Г. Шевченка»: започаткування та шлях до академічного стандарту (1892-1914 pp.)»

У 1895 р. «Записки» вийшли тричі, а з 1896 р. вони виходили кожні два місяці. За цим стояла

надзвичайно напружена робота редактора, яка не переривалася навіть на час його від’їзду зі

Львова. Навесні 1895 p., перебуваючи у дні пасхальних свят у батьків у Владикавказ, М.

Грушевський просив, щоб друкарня НТШ зі Львова надсилала йому коректуру статей до

чергового тому «Записок» .

Новий редактор віддавав багато сил, щоб створити резерв статей і розширити коло потенційних

авторів, ознайомити їх з ще маловідомим у науковому світі виданням. М. Грушевський звертався з

пропозиціями підготувати для «Записок» статті, рецензії або бібліографічні огляди перш за все до

університетської професури. Певні надії покладалися на співпрацю з професорами російської

історії Новоросійського університету О. Маркевичем та І. Линниченком.

Знайомство М. Грушевського з цими вченими відбулося на початку 90-х pp. XIX ст. Листування з

одеськими кореспондентами (збереглися лише його окремі зразки) свідчить про редакторську

занепокоєність Грушевського й бажання пробудити у своїх адресатів інтерес до видань НТШ.

Ділячись наприкінці грудня 1894 р. з І. Линниченком новинами наукового життя у Львові, М.

Грушевський також повідомляв йому, що відомі адресату «Записки НТШ» у 1894 р. вийшли двічі, у наступному, 1895 р. повинні вийти тричі, а з 1896 р. мають перетворитися на регулярний

тримісячник

...Забігаючи наперед, зазначимо, що І. Линниченко, якого М. Грушевський назвав українознавцем

за фахом, не пішов на широке співробітництво з НТШ і до українського руху ставився скептично.


БАЧИВ КРИМ ВИКЛЮЧНО АГРАРНИМ, з статті А. Непомнящого «Арсеній Маркевич в

Таврійському університеті»

Підкреслювалася настійна необхідність відкриття вузу для подальшого розвитку економіки краю.

Відомий український історик, професор імператорського Новоросійського університету (м. Одеса)

Іван Андрійович Линниченко, який взяв участь в обговоренні цього питання, в статті, поміщеній в

севастопольській газеті «Кримський вісник», категорично стверджував, що передбачуваний до

відкриття на півострові вуз повинен мати явно виражений аграрний характер.

У зв’язку з потребами економіки краю він повинен бути «народним», а медичний факультет, на

відкритті якого так наполягали лікарі з Ялти, не потрібний в Криму взагалі.