КІСТЯКІВСЬКИЙ Георгій Богданович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-американський.
Фізик, хімік, винахідник. Учасник створення американської атомної бомби. В хімії існує науковий
термін «хімічний детонатор Кістяківського».
З викладацької родини. Батько, Кістяківський Б., – професор кримінального права Київського
універистету св. Володимира; мав родинні зв’язки з відомим істориком і громадським діячем В.
Антоновичем (мати К. – сестра дружини історика); донька, Кістяківська В., – фізик.
Народився 18 листопада 1900 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 7 грудня 1982 р. в США.
Навчався в приватних гімназіях Москви і Києва, закінчив Берлінський (1921-1925), стажувався в
Прінстонському (1926-1930), закінчив Гарвардський (1930-1934) університети.
Член Американських національної академії наук й академії мистецтв і науки.
Член Американського хімічного товариства, Американського філософського товариства,
Американського фізичного товариства.
Член Комітету з атомної енергії при Американській національній академії наук (1941).
Член консультативного комітету міністерства оборони США з балістичних ракет (1953-1958).
Член консультативного комітету з хімічної енергії Національного управляння з аеронавтики –
НАСА (з 1959).
Почесний член Лондонського хімічного товариства.
Лауреат премії Нікольса і Петера Дебая, медалі Т. У. Річардса, Прістлі і Д.У. Гіббса.
Кавалер американських державних медалей «За заслуги» (1946), «Свобода» (1961), «За
досягнення в науці» (1967); британської «За заслуги у справі свободи» (1948).
Працював викладачем Берлінського (1921-1925), Гарвардського (1930-1940) університетів,
консультантом (1940-1942), керівником (1942-1943) відділу з розробці вибухових речовин
Національного дослідницького комітету з оборони, консультантом лабораторії в Лос-Аламосі, яка
займалася створенням американської атомної бомби (1943-1944), керівником відділу з розробки
традиційних вибухових речовин для атомної бомби (1944-1946), викладачем Гарвардського
університету (1946-1950), консультантом з науки і техніки президента США Д. Ейзенхауера (1959-
1961).
Спеціалізувався з проблем термодинаміки органічних сполук, фотохімії, молекулярної
спектроскопії, хімічної кінетики. Вніс значний вклад у створення ракетної техніки в США,
особливо в області твердопаливних космічних ракет, де Вашингтон дотепер має пріоритет.
Сконструював хімічний підривник для детонації до першої американської атомної бомби.
Пішов у відставку, переконавшись, що ядерна зброя становить небезпеку для людства. В останні
роки життя був головою «Ради за створення у світі гідних умов життя для людини».
Як вчений дебютував доробком «Фотохімічні процеси» (1928).
Потім настала черга книг «National Policy for Science» (1962), «American Science at the Crossroads»
(1972), щоденника «Вчений у Білому Домі» (1976).
Всього перу К. належить близько 150 наукових праць.
Жовтневу революцію 1917 р. в Російській імперії К. не сприйняв, тому що вважав владу
більшовиків «авторитарною». Вступив у ряди Білої армії, у складі якої брав участь у бойових діях
(1918-1920). Після її поразки емігрував.
Що стосується особистого життя, то наш земляк був двічі одружений: на Хільдегарді Моєбіус
(1926-1942) та Ірмі Шулер (з 1945).
Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Сікорський, Х. Тейлор, В. Буян, Л. Сціллард, Д.
Ейзенхауер, Л. Гроувз, Е. Лоуренс, А. Комптон, К. Бейнбрідж, Е. Фермі, Д. Оппенгеймер, М.
Боденштайн та ін.
***
БЕЗ ВАРІАНТІВ
, з життєвого кредо Г. Кістяківського
Військовими питаннями я почав займатися тому, що був рішуче настроєний проти нацизму.
ПОЛІТИКА – БРУДНА СПРАВА, з розвідки В. Логіна «Від війни до миру»
У роки другої світової війни займався винятково військовими питаннями. Як згодом підкреслював
сам К., це трапилося «тому, що я рішуче був настроєний проти нацизму».
У липні 1959 р. він був призначений спеціальним радником президента США. К. консультував Д.
Ейзенхауера з широкого кола проблем – від координації досліджень і розробок у різних науково-
технічних установах до підготовки наукових кадрів.
Під час перебування на цьому посту вів службовий щоденник, якого згодом опублікував. Ці
нотатки дають уявлення про те, як приймалися в США важливі державні рішення і як поступово
зріло розчарування вченого в американському військовому істеблішменті: «Я почав
усвідомлювати, що в дійсності політика формується досить сумнівним чином».
У січні 1968 р. у знак протесту проти війни у В’єтнамі він подав у відставку й залишив всі свої
посади в урядових закладах.
Після припинення активної дослідницької діяльності, брав активну участь у русі за запобігання
ядерної війни, виступав за припинення гонки озброєнь.
ВИРІШУВАВ ПРОБЛЕМУ З ПРОБЛЕМ, зі спогадів Л. Гроувза
Одним з головних теоретичних питань, які терміново намагалися вирішити, було питання про час
протікання ядерної реакції при здійсненні вибуху.
ГРІШНИК, ЯКИЙ РОЗКАЯВСЯ, з кореспонденції К. Велтова «Російський «курок»
Страшне дітище Джуліуса Роберта Оппенгеймера, якого називали «батьком атомної бомби», було
вперше випробуване 16 липня 1945 року в пустелі штату Нью-Мексико. А вже 6-го й потім 9
серпня американці застосували його проти Японії, по суті, завершивши тим самим Другу світову
війну.
Використати нову зброю урядові рекомендувала група, котра складалася з трьох нобелівських
лауреатів – Е. Лоуренса, А. Комптона, Е. Фермі – і самого Оппенгеймера. Думку цих людей у той
час поділяло багато відомих фізиків, вважаючи, що продовження війни з Японією з застосуванням
звичайної зброї обернеться значними втратами й в армії, й серед цивільного населення.
Відразу після «генеральної репетиції» – випробування атомної бомби – Оппенгеймер почав
розуміти, якого джина випустив із пляшки, процитувавши вірш із Бхагавадгіти: «Тепер я –Смерть,
що нищить світи!».
На що куратор випробувань Кеннет Бейнбрідж додав: «Тепер усі ми – сучі діти».
Справжнє каяття прийшло пізніше. І серед тих, хто вважав себе великим грішником, була людина,
яка розробила «курок» атомної бомби, – Георгій Богданович Кістяківський.
…На росіян (так в оригіналі – авт.) у США поглядали косо: американці боялися «червоної
зарази». Проте в 1930 році Кістяківський одержав запрошення працювати в Гарвардському
університеті, де продовжив розпочаті дослідження з тем, що дуже зацікавили Пентагон.
…17 червня 1942 року керівництво консультативного комітету з урану поклало на стіл президента
Рузвельта доповідь про можливість одержання й властиво атомної енергії, і атомної бомби, бо
кілька кілограмів урану-235 або плутонію-239 є вибухівкою, еквівалентною за силою декільком
тисячам тонн звичайних вибухових речовин. Наказ приступити до створення такої зброї вийшов
негайно.
Всі роботи з «Манхеттенскому проекту» були ретельно засекречені. Але ж він мав свою поліцію,
контррозвідку, систему зв’язку, склади, селища, заводи, лабораторії, колосальний бюджет, рівного
якому не було в історії наукових досліджень. Лос-Аламос, Оук-Ридж і Хенфорд перебували під
постійним контролем служб безпеки, ученим привласнили псевдоніми, пошта перлюструвалася, а
телефонні розмови прослуховувалися. До провідних спеціалістів приставили охоронців.
…Найпростіша конструкція бомби ґрунтувалася на використанні для створення критичної маси
матеріалу, що ділиться, так званого стовбурного методу. Саме його застосували при створенні
бомби «Маля», скинутої на Хіросіму.
Другий метод – вибуховий – використали при створенні бомби «Товстун», скинутої на Нагасакі.
Успіх «Товстуна» залежав від конструкції і якості неядерної вибухівки. Кістяківський відповідав і
за те, і за інше.
Як і багато хто з його колег, Г. Кістяківський, «курок» якого пустив у хід атомну бомбу, до самої
своєї смерті відчував найсильніші моральні муки.
З людей, що особисто знали вченого, мені довелося зустріти лише лікаря з Пенсільванії Євгенія
Володимировича Буяна. Його батько був інженером у компанії «Zurn», котра виконувала деякі
замовлення для воєнної промисловості, і в гостях у нього бували й Ігор Сікорський, і Георгій
Кістяківський.
Євгенієві добре запам’ятався Кістяківський і його розмови з батьком, у яких чисто інженерні
питання перемежовувалися диспутами про майбутнє людства, про фатальні помилки, здатні
привести до знищення світу, про релігію.
Не раз говорив Кістяківський і про почуття відповідальності, про гріх, що ліг на його душу. Він
виступав проти війни у В’єтнамі. Підтвердження цьому можна знайти в службовому щоденнику,
який Георгій Богданович вів під час перебування на посту спеціального радника Ейзенхауера.
У вищих ешелонах влади Кістяківського нерідко обвинувачували в тому, що він підриває безпеку
США й симпатизує Радянському Союзові. Малоймовірно. Але навіть якщо це так, то 150 робіт, що
принесли Кістяківському одинадцять почесних учених ступенів, державні нагороди, звання члена
Національної академії наук, Американської академії мистецтв і науки, Американського хімічного
товариства, Американського філософського товариства, Американського фізичного товариства й
т.д. свідчать про те, що всі свої сили він віддав служінню новій батьківщині – Сполученим
Штатам Америки.
МИ ПОБАЧИЛИ КІНЕЦЬ СВІТУ, з книги В. Овчиннікова «Тіні на мосту Айої»
Руйнівна сила «Товстуна» виявилася рівною двадцяти тисячам тонн звичайної вибухівки.
Тридцятиметрова сталева вежа, на яку підняли атомну бомбу, випарувалася. Пісок навколо спікся
в склоподібну кірку.
Коли науковий оглядач газети «Нью-Йорк таймс» Лоуренс прийнявся дошкуляти Оппенгеймеру
запитаннями про те, що той думав у момент вибуху, творець атомної бомби похмуро подивився на
журналіста й процитував йому рядка зі священної індійської книги «Бхагавад Гіту»:
Якщо блиск тисяч сонець
Разом спалахне на піднебессі,
Людина стане Смертю,
Погрозою землі.
У той же день за вечерею серед тяжкого мовчання колег фізик Кістяківський вимовив:
– Я впевнений, що перед кінцем світу, в останню міллісекунду існування Землі, остання людина
побачить те ж, що побачили нині ми...
