КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Иконников Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ІКОННИКОВ Володимир Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик.

З дворянської родини.

Народився 9 (21) грудня 1841 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 26 листопада 1923 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Закінчив Київські кадетський корпус (1852-1861) та історико-філологічний факультет

університету св. Володимира (1861-1865).

Працював викладачем Харківського університету (1866-1867), 2-ї Одеської гімназії (1867-1868),

Київського університету св. Володимира (1868-1818).

Ординарний академік Петербурзької академії наук (1914).

Почесний член Юр’ївського (1902), Харківського (1906), Київського (1910), Санкт-Петербурзького

(1913), Московського (1915), університетів, Київської духовної академії (1902).

Один з фундаторів історичного товариства літописця Нестора.

Дійсний член Московського археологічного товариства (1875).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Університетські вісті».

Як вчений дебютував розвідкою «Російські громадські діячі XVI ст.» (1866).

Потім настала черга книг «Максим Грек. Історико-літературне дослідження» (1867), «Досвід

дослідження культурного значення Візантії в російській історії» (1869), «Скептична школа в

російській історіографії та її супротивники» (1871), «Граф М. С. Мордвинов» (1873), «Досвід

російської історіографії» (1891-1908).

Він також – автор статей про Бестужева-Рюміна К., Карамзіна М., Шлецера Л., Болтіна І.

Всього пру нашого земляка належить близько 100 наукових доробків.

Серед друзів та близьких знайомих І. – А. Козлов, Ю. Кулаковський, П. Голубовський, О.

Шахматов, П. Смирнов, Д. Багалій, І. Забєлін, К. Бестужев-Рюмін, Н. Попов, В. Бузескул, Ф.

Успенський, В. Савва, І. Забєлін, О. Соболевський, С. Платонов, П. Шибанов та ін.


***

СЛІПА РОСІЯ,

з громадянського кредо В. Іконникова

Нещасна Росія! Ти така величезна і така сліпа, що повинна захищати себе навіть мізерними

засобами. А все тому, що політики грали у нас у всьому першу роль, а мета освіти, розвитку,

культури стояла на задньому плані. На нас нападають навіть нікчемні комашки тому, що у нас

багато слабких сторін, визнати які ми не бажаємо, та і виправитися не хочемо.


Я СИЛЬНО СТОМИВСЯ, з листа В. Іконникова К. Бестужеву-Рюміну в 1884 р.

Заздрю Вам: Ви не зв’язані і можете вдатися до улюбленого заняття. Мрію про таке ж становище.

Я сильно втомився.


ЖИТТЯ ПРОХОДИТЬ ПОВЗ МЕНЕ, з листа В. Іконникова І. Забєліну в 1891 р.

Єдине, що ще залишилося незамінною потребою, мов повітря – це праця, яка поглинає дозвілля,

поглинає разом з тим і час. 10 років, проведених мною за моїми книгами, тепер у тумані минулого,

уявляються вже одним якимсь сплющеним днем..., а всі подробиці, дрібниці життя ніби

випарувалися.

Звичайно, з одного боку, це добре – забути ці всі дрібниці життя, проте, з іншого боку, це і

віддаляє від самого життя, робить людину байдужою до нього.


ВСЕ, НА ЖАЛЬ, ТЛІННЕ, з листа В. Іконникова О. Соболевському від 25 лютого 1895 р.

Сидиш над якимись літописами, притупляєш очі і думаєш над якимсь XI-XIII століттями, а зла

доля у віцмундирі того і дивися відверне тебе на добрих 3-4 тижні від справи, або, як висловився

колись спільний наш товариш – філософ, приведе з небуття в буття, тобто до сумної дійсності, і

лише тоді побачиш, що і твоя наука, і твої наукові цілі так само тлінні в очах цієї долі, як і

останній номер газети.


СКАРЖАТЬСЯ ДРУЗІ, РІДНІ, ЗНАЙОМІ, з листів В. Іконникова Т. Флоринському в 1903 р.

Мене пригноблюють справи, від яких я намагаюся відкараскатися, а мене не пускають, ось

побувайте в моїх лещатах так дізнаєтеся. Одна справа Голубєва викреслила з мого життя 3-4

тижні, нетямущих ... тому так жалієш їх, як час безповоротно втрачений. Як же займатися за цих

умов?

...Будучи жахливо зайнятий друкуванням своєї праці, я ніде не буваю і майже нікому не пишу. На

мене скаржаться рідні, друзі і знайомі, а відповідь всім одна…


У ВІДЧАЇ ЛАМАВ ПЕРА, зі спогадів Г. Іконникової

Одна щаслива риса вдачі була у нашого російського ученого: якщо близькі, друзі, товариші

приходили висловити йому в скрутні хвилини своє співчуття, свою ласку, він швидко

підбадьорювався..., вмить заспокоювався, оживав і з колишнім завзяттям брався за перервану

роботу, хоча такі перерви на самому ході роботі позначалися вельми несприятливо, оскільки

потрібен якийсь час, аби все привести в належний порядок; і розкидані книги, і коректурні листи, і

навіть у відчаї поламане пера, а усохле чорнило замінити свіжим.


ЗНАВЕЦЬ АРХІВІВ, з автореферату дисертації І. Войцехівської «Джерелознавчі галузі

історичних знань у творчості В. С. Іконникова»

Знавець вітчизняних та зарубіжних архівів, історії архівного будівництва, шляхів та засобів

комплектування архівів документами В. С. Іконников провів ґрунтовний огляд комплексу

архівних установ Росії від центральних державних до губернських, міських, монастирських,

приватних та особових. Він розглянув низку проблем стану архівної справи, торкнувся історії

провідних архівів зарубіжжя. Однак, висвітлюючи дане питання, Іконников не пішов шляхом

систематизації матеріалів з питань архівістики, а розпорошив його по 2-м книгам першого тому

«Досвіду», де, як правило, огляд архівів і аналіз його документної бази проводиться разом з

оглядом бібліотек та музеїв відповідного рангу.

...Його увага була сконцентрована на археографічній роботі наукових історичних товариств,

архівних комісій, археографічних експедицій тощо. Значну увагу він приділив процесу публікації

віднайдених джерел, навів численну групу періодичних видань, класифікуючи їх за хронологією,

проблемним спрямуванням та територіальною приналежністю.

Доробок В. С. Іконникова засвідчує, що початок едиційної наукової археографії в Україні можна

віднести до середини ХІХ ст.


ПРОФЕСІЙНО ЦІКАВИВСЯ ЛІТОПИСОМ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА, з посібника В. Соболь «З

глибини віків»

Читаючи Літопис Самійла Величка, звернімо увагу на прив’язаність надзвичайно цікавого, хоч і

часом важкого для розуміння матеріалу до національної основи, до занедбаного доти українського

фольклору. Книжні елементи органічно поєднуються із живою народною говіркою, раз у раз автор

вдається до народних виразів, приповідок, зіставлень, порівнянь.

Уже перші дослідники літопису В. Антонович та В. Іконников наголошували на художній щирості

та гуморі, якими відзначається твір Величка. Сатирично-гумористичні епітети, гротеск,

порівняння за неявною ознакою, іронічно наснажені метафори, уособлення, характеристики-

інвективи, парадоксальне поєднання несумісного – це далеко не повний набір формальних ознак

сатиричного хисту автора. Так, перші постріли гармат Величко називає кореспонденцією або

запитанням та відповіддю, а нещасливу для поляків битву на Дрижиполю називає похміллям.

Польське і татарське військо, зауважує Величко, упало на здобич, «як муха на мед», а тікає воно

від козаків, «як ошпарене». За допомогою нагнітання негативних характеристик подається портрет

Калиновського (він метався у паніці, «як шалений»), Чаплинського (це «старостка чигиринський»,

«не цнотливий син і брехун», «ошуст і п’яниця», «опіяк польський, злодій і здирця український»,

«кровопивця людський»). Такі принизливі характеристики перегукуються із славнозвісним листом

запорожців турецькому султану.


НАЩАДКИ УНІКАЛЬНЕ ЗІБРАННЯ РОЗПОРОШИЛИ, з розвідки В. Ульяновського

«Бібліотека «знань» і технологія праці Володимира Іконникова»

Відразу зазначимо, що близьке оточення Володимира Степановича , й ті, хто бував у квартирі

вченого, знали «секрет» фундаментальності його праць – це бібліотека.

...Бібліотека, що налічувала на той час близько 20 тис. видань, була просто «вмонтована» в

попередню квартиру, всі стіни й простінки якої обставлялися спеціально замовленими за їх

розмірами книжковими шафами.

16 шаф з книгами довго «шукали» відповідну квартиру. Це робила «с сантиметром в руках» Ганна

Леопольдівна (дружина Іконникова В. – авт.). Служителі університетської бібліотеки в спеціально

продуманому порядку переносили книги 19 днів при страшній липневій спекоті. І все ж, дещо

було переплутано й потрібно було два роки, щоб всі книги «знайшли» свої давно усталені місця.

Бібліотека Іконникова становила особливий унікум не лише в сенсі кількості, але й підбору

видань, які вчений виписував з різних магазинів і навіть країн, підбираючи велетенську збірку

«россіки» (тобто, літератури, що стосувалася Східної Європи). Грошовий еквівалент збірки

складав 25-30 тис. руб. сріблом. А для Іконникова його бібліотека була сущим золотом, криницею

знань, що дозволяла, не виходячи з кабінету, творити цінні праці...

Після революції 1917 р., в умовах кризи самого фізичного існування через нестачу

найнеобхіднішого, Іконников поступово продав всі свої (п’ять) золоті медалі й остаточно вирішив

попрощатися з бібліотекою. Міністру освіти Гетьманського уряду М. П. Василенку історик писав

21/8 липня 1918 р., що завершує свою головну працю й тоді бібліотека може бути продана. А 14

березня 1919 р. Іконников власноручним листом офіційно повідомив, що згоден на продаж

бібліотеки за ту ціну, яка «буде визначена у відповідності до кількості і складу її томів». Учений

просив видати посвідчення, що бібліотека належить Українській Академії наук, але залишити

можливість користуватися книгами.

Тимчасовий комітет з організації Всенародної бібліотеки України (ВБУ) 14 березня 1919 р.

прийняв рішення купити бібліотеку негайно за 200000 крб. і виплатити половину коштів до

остаточного перевезення книг у ВБУ; В. І. Вернадському було доручено з’ясувати подробиці

передачі збірки, а Д. І. Багалію здійснити оцінку зібрання. 8 квітня Багалій зробив доповідь «про

надзвичайно цінну бібліотеку проф. Іконникова», на підставі якої було винесене рішення про

купівлю зібрання.

11 квітня це питання розглядалося знову. Багалій назвав конкретні цифри: 17836 томів книг і 3000

брошур, але Іконников «прохав дати йому деякий час обміркувати» питання перевезення

бібліотеки. Комітет доручив Вернадському та Багалію «переговорити з проф. Іконниковим про те,

щоб почати перевезення книжок і про спосіб видачі йому грошей».

5 травня на засіданні Комітету вже йшлося про можливість виплати грошей Іконникову у вигляді

щорічних видатків. Проте Іконников вагався, «нічого певного сказати не міг» представнику

Комітету Ківлицькому, особливо ж щодо оплати. У звіті ж УАН за 1919 р. говорилося, що

Академія вирішила придбати бібліотеку «виключної ваги..., за усіма галузям руської історії..., в

котрій є чимало колекційних видань, які вже не можна дістати... навіть ні за яку ціну», однак «за

браком приміщення» збірка перевезена не була.

...27 вересня 1926 р. Спільне зібрання Академії виділило 8250 руб. для купівлі бібліотеки 19. Того

ж року збірка Іконникова була передана в академічну бібліотеку, яка затим злилася з ВБУ і нині

носить назву НБУВ. На жаль, вона, на відміну від інших колекцій, із незрозумілих причин не була

збережена окремою збіркою і «розсіялася» в загальних фондах.