КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Эренбург Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЕРЕНБУРГ Ілля Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменник, перекладач, журналіст, громадський діяч.

З родини службовців. Батько, Еренбург Г., – інженер.

Народився 14 (27) січня 1891 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 31 серпня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в 1-й Московській гімназії.

Працював кореспондентом газет «Ранок Росії» (1915-1917), «Вісті» (1936-1939), «Червона зірка»

(1941-1945).

Віце-президент Всесвітньої Ради миру (1950).

Двічі лауреат Державних премій СРСР (1942; 1948).

Лауреат Ленінської премії (1952).

Кавалер французького ордена Почесного легіону.

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Ранок Росії», «Слову – свободу», «Новини дня»,

«Влада народу», «Вісті», «Правда», «Літературна газета», «Червона зірка», журналах «Геліос»,

«Вечори», «Російська книга», «Нова російська книга», «Роман-газета», «Політичний щоденник».

Як літератор дебютував книгою віршів «Вірші» (1910).

Потім настала черга наступних поетичних збірок: «Я бачу» (1911), «Буденність» (1913), «Вірші

про переддні» (1916), «Молитва за Росію» (1918), «Вірність» (1941).

Перу нашого земляка також належать романи «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто і його

учнів...» (1922), «Життя і загибель Миколи Курбова» (1923), «Кохання Жанни Ней», «Горлохват»

(обидва – 1924), «Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца», «В Проточному провулку» (обидва –

1927), «Москва сльозам не вірить» (1932), «День другий» (1933), «Книга для дорослих» (1936),

«Що людині треба» (1937), «Падіння Парижу» (1941), «Буря» (1947), «Дев’ятий вал» (1952),

повість «Відлига» (1956).

Е. – автор літературно-критичних есе, літературних портретів, серед яких «Французькі зошити»,

«Перечитуючи Чехова», «Портрети російських поетів», «А все-таки вона крутиться».

Залишив книгу спогадів «Люди, роки, життя» (1965).

За активну антифашистську пропаганду Гітлер особисто розпорядився зловити і повісити нашого

земляка.

Роман «Кохання Жанни Ней» екранізований режисером Г. Пабстом (1926).

Що стосується особистого життя, то з владою у нього виникали тертя. Так, за участь в

антицарській діяльності Е. виключили з шостого класу гімназії; пізніше – заарештували (1908).

Наш земляк змушений був емігрувати до Парижу (1908-1917) та Берліну (1921-1924).

У свою чергу, публікацію роману «Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца» в СРСР заборонили і

видрукували лише через шістдесят років (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Е. – А. Ейнштейн, І. Бунін, М. Горький, В. Маяковський, О.

Блок, М. Бухарін, Л. Арагон, М. Цвєтаєва, О. Фадєєв, П. Пікассо, Б. Пастернак, М. Волошин, Г.

Козинцев, М. Кольцов, П. Елюар, К. Шмідт, В. Брюсов, Д. Рівера, А. Моділ’яні, М. Шагал, Г.

Аполлінер, М. Жакоб, К. Бальмонт, В’яч. Іванов, О. Толстой, Ю. Айхенвальд, Л. Троцький, В.

Каменєв та ін.


***

НЕ ОПИНИТИСЯ ПІД КОЛЕСАМИ ЧАСУ

, з життєвого кредо І. Еренбурга

Час обзавівся тепер швидкохідною машиною. А автомобілю не можна крикнути «зупинися, я хочу

розгледіти тебе детальніше!» Можна лише сказати про збігле світло його вогнів.

Можна, – і це теж результат, – опинитися під його колесами.


СПОВІДЬ, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»

Багато хто з моїх однолітків опинився під колесами часу. Я вижив – не тому, що був сильнішим чи

більш прозірливим, а тому, що бувають часи, коли доля людини нагадує не розіграну за всіма

правилами шахову партію, а лотерею.

...Вона книга – авт.), зрозуміло, украй суб’єктивна, і я зовсім не претендую дати історію епохи...

Ця книга не літопис, а швидше сповідь.


ЯСКРАВІШИЙ ЗА ІНШИХ, з оцінки творчості І. Еренбурга О. Блоком

Він яскравіше за всіх знущається з себе; і тому вже незабаром всі ми любитимемо виключно

Еренбурга.


ПЕРО НЕ ВСТИГАЄ ЗА ІСТОРІЄЮ, з статті І. Еренбурга «Досить» в газеті «Червона зірка» від

11 квітня 1945 р.

Здався неприступний Кенігсберг, здався через дванадцять годин після завірень берлінського радіо, що ніколи росіянам не бути в Кенігсберзі. Перо літописця не встигає за історією.

...Бувають агонії, сповнені величі. Німеччина гине жалюгідно – ні пафосу, ні гідності. Пригадаймо

пишні паради, берлінський «Спортпалас», де так часто Адольф Гітлер гарчав: він завоює світ. Де

він тепер? У якій щілині? Він привів Німеччину до безодні і тепер вважає за краще не

показуватися. Його помічники стурбовані одним: як врятувати власну шкуру.

Американці знайшли золотий запас Німеччини, який залишили, втікаючи, бандити. Що ж, німкені

втрачають крадені шуби і ложки, а правителі рейху втрачають тонни золота. І всі біжать, всі

борсаються, всі топчуть один одного, намагаючись дістатися швейцарського кордону.

...»1918 рік не повториться», – зарозуміло заявив Геббельс; це було кілька місяців тому. Тепер

німці не наважуються навіть мріяти про повторення 1918 року. І 1918 рік не повториться. Тоді на

чолі Німеччини стояли політики, нехай тупі, генерали, нехай биті, дипломати, нехай слабкі. Тепер

же на чолі Німеччини стоять гангстери, тепла компанія карних злочинців. І видні бандити не

думають про долю дрібних злодюжок, що їх оточують, бандити зайняті не майбутнім Німеччини,

а підробленими паспортами. Їм не до переговорів і переворотів: вони відрощують бороди і

фарбують шевелюри.

Іноземна преса добрий рік обговорювала термін «беззастережної капітуляції». А питання не в

тому, чи захоче Німеччина капітулювати. Нікому капітулювати. Німеччини немає: є колосальна

зграя, яка розбігається, коли мова заходить про відповідальність.


НЕОБГРУНТОВАНІ ВИСНОВКИ, з статті Г. Олександрова «Товариш Еренбург спрощує» в

газеті «Правда» від 14 квітня 1945 р.

У газеті «Червона зірка» від 11 квітня ц.р. опублікована стаття І. Еренбурга «Досить!». У цій

статті т. Еренбург піднімає питання про сучасне становище Німеччини і причини зосередження

німецьких військ на радянсько-німецькому фронті при одночасному ослабленні озброєних сил

німців на Заході.

Кожен, хто уважно прочитає статтю т. Еренбурга, не може не відзначити, що її основні

твердження непродумані і відверто помилкові. Читач не може погодитися ні з його зображенням

Німеччини, як єдиної «колосальної зграї», ні з його поясненням причин відступу німецько-

фашистських військ із Західного фронту і зосередження всіх сил німецької армії на Сході.

Тов. Еренбург запевняє читачів, що всі німці однакові і що всі вони однаковою мірою

відповідатимуть за злочини гітлерівців.

Не складає труднощів показати, що це запевнення т. Еренбурга не відповідає фактам.

...Тов. Еренбург пише в своїх статтях, що Німеччини немає, є лише «колосальна зграя». Якщо

визнати точку зору т. Еренбурга правильною, то слід вважати, що все населення Німеччини

повинне розділити долю гітлерівської кліки.

Не варто говорити, що т. Еренбург не відображає в даному випадку радянської громадської думки.

...Фактові ослаблення німецького фронту на Заході і наполегливого опору німців на Сході або

кажучи словами т. Еренбурга, тому фактові, що «Кенігсберг був узятий не за телефонним

дзвінком» і «Відень ми беремо не фотоапаратами», потрібно дати зовсім інше пояснення, ніж те, яке дав т. Еренбург на сторінках «Червоної зірки». Це тим більше необхідно, що

необґрунтованість висновків т. Еренбурга може заплутати питання і, звичайно, не сприятиме

викриттю провокаторської політики гітлерівців, направленої на породження розбрату між

союзниками.


МОЯ СОВІСТЬ – ЧИСТА, з листа І. Еренбурга Й. Сталінові від 15 квітня 1945 р.

Дорогий Йосипе Віссаріоновичу!

Мені важко, що я маю зайняти Ваш час в ці великі дні питанням, яке стосується особисто мене.

Прочитавши статтю Г. Ф. Олександрова, я подумав про свою роботу в роки війни і не бачу своєї

провини. Не політичний працівник, не журналіст, я віддався цілком газетній роботі, виконуючи

свій обов’язок письменника. Впродовж чотирьох років щодня я писав статті, хотів виконати

роботу до кінця, до перемоги, коли зміг би повернутися до праці романіста. Я виражав не якусь

свою лінію, а відчуття нашого народу, і те ж саме писали інші, політично відповідальніші.

Ні редактори, ні відділ преси мені не говорили, що я пишу неправильно, і напередодні появи

статті, котра мене засуджує, мене повідомили з видавництва «Правда», що вони перевидають

масовим тиражем статтю «Досить!»

...Повернувшись з Східної Пруссії, в декількох статтях («Лицарі справедливості» й ін.) я

підкреслював, що ми підходимо до цивільного населення з іншим мірилом, ніж гітлерівці. Совість

моя чиста.

...Напередодні перемоги я побачив в «Правді» оцінку моєї роботи, яка мене глибоко засмутила. Ви

розумієте, Йосипе Віссаріоновичу, що я відчуваю. Стаття, надрукована в Ц.О. (центральному

органові – авт.), природно, створює навколо мене атмосферу засудження і моральної ізоляції. Я

вірю у Вашу справедливість і прошу вирішити, чи заслужив я це.

І. Еренбург.


ОСОБА-СИМВОЛ, з книги С. Поварцова «Причина смерті – розстріл»

Виконуючи лиходійські плани по знищенню людей, Сталін проявляв рідкісну (для параноїка)

практичність. За версією критика, Сталін вибирав між Еренбургом і Кольцовим. Обидва добре

знали Європу, широко друкувалися, були знаменитими. У обох були рівні шанси претендувати на

звання «міжнародного шпигуна». У своїх кривавих розрахунках Сталін був прагматиком, він

підходив до людини з суто утилітарним мірилом «потрібний – не потрібний». Хтось або щось

було потрібне йому в одному екземплярі: один МХАТ, один Булгаков, один Еренбург

...Режим потребував осіб-символів, здатних гіпнотизувати і формувати міжнародну громадську

думку.


ПРО СМЕРТЬ ОФІЦІЙНО НЕ ОГОЛОСИЛИ, з розвідки І. Єрмакової «Еренбург Ілля

Григорович»

Професійні революціонери неприємно здивували його своєю нетерпимістю і вузькою замкнутістю

на питаннях революційної тактики. Еренбург розчаровується в партійній роботі, відходить від

більшовиків і взагалі йде з політики. Коло його інтересів – віршовані досліди, читання, захоплення

католицизмом.

...Після відставки Хрущова в 1964 р. в країні (СРСР – авт.) починає набирати оберти

правозахисний рух. Еренбург був в курсі того, що відбувається, знав про самвидав, багатьом

дисидентам надавав допомогу і підтримку. Коли в 1965 року заарештували письменників

Синявського і Даніеля, Еренбург підписує лист в їхній захист, а також лист-протест проти

підготовлюваної реабілітації Сталіна.

...Після тривалої хвороби 31 серпня 1967 р. Ілля Еренбург помирає. Це був другий день судового

розгляду у справі дисидента Володимира Буковського. Побоюючись, аби похорони не

перетворилися на черговий виступ проти цензури, офіційно не було оголошено ні про них, ні про

цивільну панахиду. Проте зібралося 15 тисяч чоловік.