КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Осипенко Полина [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОСИПЕНКО Поліна Денисівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Льотчик. Автор п’яти світових жіночих рекордів в авіації.

З міщанської родини. Батько, Дудник Д. – ремісник.

Народилася 25 вересня (8 жовтня) 1907 р. в с. Новоспасівці Бердянського повіту Таврійської

губернії Російської імперії (нині – с. Осипенко Бердянського району Запорізької області України).

Загинула в авіакатастрофі 11 травня 1939 р. Похована біля Кремлівської стіни на Червоній площі

м. Москви СРСР (нині – столиця РФ).

Вчилася в церковнопарафіяльній школі, закінчила Київські курси птахівників (1929), Качиньску

військову авіаційну школу (1933).

Працювала завідуючою птахофермою колгоспу ім. Котовського (1929-1930), офіціанткою (1930-

1931), служила молодшим пілотом, командиром ланки в винищувальній авіації (1933-1935),

інспектором ВПС при Генштабі (1935-1939).

Герой Радянського Союзу (1938).

Кавалер двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора.

О. – автор п’ять міжнародних жіночих рекордів, серед яких безпосадочні перельоти за

маршрутами «Москва – Далекий Схід», «Севастополь – Євпаторія – Очаків – Севастополь»,

«Севастополь – Архангельськ» (гідролітак).

Особисте життя О. не склалося. Її свідомо розлучили з першим чоловіком, односельцем С.

Гов’язом, відправивши того служити подалі від дружини, а, дізнавшись, що він з нею намагається

листуватися, репресували.

Ім’я нашої землячки носять населені пункти в Бердянському районі Запорізької області (Україна),

Алтайському краї, район в Хабаровському краї (обидва – РФ), Бердянський педагогічний інститут,

Дніпропетровський обласний аероклуб, теплохід, вулиці і сквери в більш ніж сотні міст України,

Росії, Білорусі, Казахстану, Молдови, Киргизії.

Місто Бердянськ деякий час теж називалося Осипенко (1939-1958).

Пам’ятники О. встановлені в м. Бердянськ, с. Осипенко (Україна), с. Високе Рибнівського району

Рязанської області (РФ).

В с. Осипенко Бердянського району діє музей уславленої землячки.

Серед друзів та близьких знайомих О. – К. Ворошилов, В. Гризодубова, М. Раскова, В. Ломако, О.

Кондрат та ін.


***

ХТО КОГО БІЛЬШЕ ОШУКАЄ, з політичного кредо П. Осипенко

Капіталісти гризуться, мов собаки. Гризуться, хто кого більше ошукає.

Я – НЕ ВОРОГ НАРОДУ, з листа С. Гов’яза, відправленого з сталінського концтабору

Окремі особи розбивали нас своїми переведеннями і розділами в різні боки, що і привело до

остаточного розриву. У березні 1939 р. я вийду на волю,* і не приїду доти, доки не відновлюся в

авіацію і не одержу звання.

Не думайте, що я злочинець…, ворог народу. Ні!

*З в’язниці бідака так і не випустили.


ВИЛІТ ДОЗВОЛИВ ВОРОШИЛОВ, зі спогадів М. Раскової

Я знала Поліну тільки за розповідями. У газетах друкували її портрети. Льотчики часто і з

задоволенням розповідали про її висотні польоти. Якось увечері, повернувшись з роботи, застаю в

себе інженера з Науково-дослідного інституту військово-повітряних сил.

– Як би ви поставилися до того, щоб здійснити далекий політ в екіпажі з льотчиком-дівчиною?

– Згодна, – відповідаю, – але, дивлячись з якою дівчиною. Адже я їй повинна довірити своє життя, а воно мені дороге, як пам’ять...

– Поліна Осипенко пропонує вам летіти з нею. Вона шукає дівчину-штурмана, і Управління

військово-повітряних сил порадило звернутися до вас.

– З Поліною Осипенко – згодна.

– А що ж ви не запитуєте, куди летіти? – засміявся інженер.

– Чи все одно? Льотчик вона гарний. Раз я їй довіряю, то байдуже, куди летіти. Але якщо знаєте, –

скажіть.

– Поліна збирається летіти на морському гідролітаку над суходолом – з Чорного моря до Білого...

Ідея, справді, була чудовою. Я ще не чула, щоб хтось долав такі відстані на гідролітаку над

суходолом...

…Тренувальні польоти продовжувалися. В один з них ми проходили уздовж берега Азовського

моря. Я глянула на Поліну, обличчя її стало м’яким і добрим. Вона уважно дивилася вниз, на

землю. Під нами знаходилися селище. Що, думаю, вона там шукає? Поліна продовжувала пильно

дивитися вниз. Потім передає мені записку: «Це Новоспасівка, моє рідне село». Прив’язала до

олівця папірець і кинула вниз: «Привіт односельцям! Поліна Осипенко».

…Потяглися томливі дні. Щодня відправлялися на метеорологічну станцію. Чого чекати? Якоїсь

особливої, «дівочої» погоди?

Ми насідали на Поліну... Вона командир, нехай приймає рішення. Поліна слухала-слухала,

нарешті, бачимо – встає, одягається.

– Піду дзвонити в Москву, товаришу Ворошилову.

З прямого проводу вона повернулася збудженою, але, як і раніше, похмурою. Нарком обіцяв, що

розбереться і допоможе...

І ось нам подають телеграму. Ми розгорнули бланк і прочитали: «Виліт дозволяю, ще раз

найретельніше перевірте матеріальну частину. Бажаю повного успіху. Ворошилов».

Три дорослі жінки заплигали кімнатою як маленькі діти.

…Підходимо до Києва. У розриві хмар бачимо блискучу змійку Дніпра. Добре! Пройдено

найважчу ділянку безводного простору. Від серця відлягає. Переговорюємося з Поліною. Вона

передає мені записку: «Правда, красиве місто! Я тут працювала в авіації».

…Та тут починає нудьгувати Віра. Під час своїх нескінченних екскурсій у хвіст корабля, до

бензинових баків, вона надихалася пар пального, у неї болить голова. Сидить бліда, повіки

червоні. Поліна наказує їй почати дихати киснем. Ми до кисню ще не доторкалися. Думаємо

обійтися без нього. Адже, може бути, прийдеться йти на ще більшій висоті...

Віра надягає кисневу маску...

…Непомітно добігають кінця останні хвилини... Поліна вже заходить на посадку... Посеред озера

на шлюпці горить димова плошка. Дим стелиться вузькою смугою водою і вказує напрямок вітру.

Нас чекають...

Два спортивних комісари на шлюпці відправляються до літака – зняти барографи і перевірити

пломби на бензинових і масляних баках.


СІДАЛИ В ТАЙЗІ З ПРИБРАНИМИ ШАСІ, з довідника «Жінки – Герої Радянського Союзу»

Спочатку льотчиця вирішила перекрити досягнення італійки Негрон, гідролітак якої піднявся на

висоту 6200 метрів. Свій гідролітак Осипенко освоювала в районі Севастополя – на великій

льотній базі. 24 травня 1937 року Поліна підняла на гідролітаку на висоту 7009 метрів одну тонну.

…24 вересня 1938 року двомоторний ДБ-2 «Батьківщина», злетівши з підмосковного аеродрому,

взяв курс на Далекий Схід. Долаючи хмари, літак довго йшов у сліпому польоті.

Незабаром з’явився ще один підступний ворог – зледеніння. Аби збити лід з лопат пропелера,

льотчиці до межі збільшували оберти гвинта. Дошкуляла бовтанка.

Після Уралу зв’язок із землею перервався. Через його відсутність пройшли мимо Комсомольска-

на-Амурі. Коли показалося Охотське море, тривожно спалахнула лампочка, сигналізуючи, що

бензину залишилося на півгодини.

Командир корабля Гризодубова вирішила сідати в тайзі з прибраними шасі. Вона наказала

Расковій стрибати з парашутом, тому що подібна посадка небезпечна, в першу чергу, для

штурмана, який сидить попереду.

Приземлилася Раскова далеко від місця посадки літака. Під час стрибка з ноги зіскочив унт.

Десять днів в осінній тайзі вона провела з мінімальним аварійним запасом їжі. Коли її знайшли,

вона була настільки виснаженою, що її довелося нести на ношах.

У НИХ ЗБОЇВ ПРИЛАД, з книги З. Чалої «Біографії»

У цей день з ранку на аеродромі зібралися льотчики з різних військових округів, які прибули на

тренування. Поки йшла перевірка людей, підготовили літаки. Пального брали на сорок хвилин-

годину, розраховану для одного польоту. Кожен літак баражував у відведеній йому зоні. Усього до

обіду треба було здійснити по п’ять польотів.

Якушин з товаришем вилетіли першими. Сєров з Осипенко – слідом. Поліна, сидячи в закритій

кабіні, вела літак. Знаходячись у передній, відкритій, кабіні, Сєров коректував політ.

Через сорок хвилин машини повернулися на аеродром. Стали готуватися до другого польоту.

Сєров підійшов до Якушина.

– Ну, як, Мишо? Прилади в порядку?

– Нічого. Сам знаєш, сидіти в закритій кабіні не дуже приємно. Але прилади гарні. А у вас як?

– Поліна скаржиться. Щось не ладиться з «піонером».

«Піонер» – прилад, котрий є комбінованим покажчиком повороту і ковзання. Неточні його

показання в умовах сліпого польоту можуть привести до штопору.

В другий політ у закриту кабіну сів Сєров. А Осипенко зайняла місце в передній. З цього польоту

вони не повернулися.

На пошуки Сєрова й Осипенко вилетів Віктор Рахов. Незабаром він побачив темну масу народу.

Люди бігли з боку розташованого неподалік села, потім раптом зупинялися, застигали на місці.

Вони оточували щось на землі.

Зона, у якій пілотували Сєров і Осипенко, знаходилася в двадцятьох кілометрах від аеродрому і

проходила над селом Високим. Сільський листоноша помітив у небі літак. На висоті приблизно

чотирьохсот метрів він спочатку летів до гайка за селом, потім зробив коло, полетів по прямій

назад, потім повернув, почав закладати віраж, який раптово перейшов у штопор.

Щоб вийти зі штопору, машина повинна перейти в пікірування, втратити визначену висоту, заради

того, щоб, набравши необхідну швидкість, вийти в режим горизонтального польоту. Очевидно,

льотчик намагався це зробити, перевів літак у піке, але висоти не вистачило. Не встигнувши вийти

з пікірування, машина врізалася в землю.


ЗЛОЧИННЕ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПІЛОТУВАННЯ, з наказу наркома оборони СРСР від

04.06.1939 р. № 70 «Про заходи з запобігання аварійності в частинах ВПС»

Два Герої Радянського Союзу – начальник льотної інспекції ВПС комбриг Сєров і інспектор з

техніки пілотування майор Поліна Осипенко загинули тому, що організація тренування на зборах,

начальником яких був сам комбриг Сєров, не була добре продуманою і підготовленою, а головне,

політ комбрига Сєрова і майора Поліни Осипенко, котрі виконували політ під ковпаком,

здійснювався на висоті всього 500-600 метрів замість встановленої для цієї вправи висоти не

нижче 1000 метрів.

Це потворне, понад те, злочинне порушення елементарних правил польотів, обов’язкових для

кожного льотчика, і керівництва у першу чергу, і стало фатальним для Сєрова і Поліни Осипенко.


МОГЛИ ЩОСЬ СПЕЦІАЛЬНО НЕ «ДОКРУТИТИ», версія письменника В. Сіренка

Дружина Сєрова, відома красуня-акторка, була «легальною» коханкою письменника Костянтина

Симонова, наближеного до сталінського двору. І, ставши відомою на весь світ, могла зацікавитися, куди дівся її перший чоловік, котрий для неї стільки зробив. Можливо, навіть намагалася щось

зробити для його звільнення.

Хіба не могли, посадивши їх в один літак, щось «не докрутити» чи «перекрутити»?

Важко повірити, що два таких аси не змогли знайти вихід з катастрофічної ситуації. Зрештою,

вчасно залишити кабіну літака і приземлитися на парашутах.


У В’ЯЗНИЦЯХ СВОЇ «ПОЛІНИ ОСИПЕНКО», бувальщина

До мух у в’язницях ставлення не особливо позитивне – спати заважають; у карцерах, навпаки, їх

люблять. Мухи зображають літаки, за якими наодинці цікаво спостерігати.

Іноді влаштовують ігри імені Валерія Чкалова або Поліни Осипенко. Вибирають муху і ганяють,

не даючи можливості сісти, засікаюч час, і так доти, доки вона не впаде мертвою. Щоб муха довго

протрималася, її заздалегідь годують кров’ю клопа, змішаною з цукром, тримають з цією їжею

одну-дві доби в темряві сірникової коробки. Такі мухи стають чемпіонками.