ОСТАЛЬСКИЙ Андрій Йосипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Священик. В чернецтві – Аркадій (1925). Зарахований до лику святих Російською Православною
Церквою (2000).
З родини священика. Батько, Остальський Й., – ієрей.
Народився 25 квітня 1888 р в с. Янківцях Житомирського повіту Волинської губернії Російської
імперії (нині – Житомирський район Житомирської області України). За іншою версією, в с.
Скаківка Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії Російської імперії
(нині – Бердичівський район Житомирської області України).
Розстріляний більшовиками 29 грудня 1937 р. на полігоні «Об’єкт Бутово» Московської області
СРСР (нині – в межах м. Москва РФ).
Закінчив Волинську духовну семінарію, Київську духовну академію (1910).
Був учителем церковно-парафіяльної школи сю Цвіль Волинської губернії (1910-1911),
священиком в м. Староконстантинів Волинської губернії (1911-1914), священиком 408-го
Кузнецького піхотного полку в діючій армії (1914-1917), настоятелем церкви преподобного
Серафима Саровського при Житомирському військовому шпиталі (1917-1922), Житомирської
Нікольської церкви (1922-1926), єпископом Лубенським, вікарієм Полтавської єпархії (1926),
єпископом Бежецьким, вікарієм Калінінської єпархії (1937).
Фундатор Свято-Миколаївського благодійного братерства, члени якого надавали допомогу
хворим, ховали померлих, котрі не мали рідних і близьких (1918).
Нагороджений набедреником «За зразкове виконання пастирських обов’язків» (1912).
Друкувався в «Волинських парафіяльних новинах».
Вперше заарештований за звинуваченням в опорі вилученню церковних цінностей (1922);
засуджений до вищої міри покарання із заміною на 10 років в’язниці; покарання відбував у
Житомирі (1922-1924).
Вдруге заарештований і засланий до Харкова (1926), Туапсе (1927).
Втретє заарештований і засланий до Казані (1927); з заслання втік, нелегально мешкав на подвір’ї
Києво-Печерської Лаври в Ленінграді.
Вчетверте заарештований «за послання до лубенських парафіян» і засуджений до 5 років
концтаборів (1928); покарання відбував на Соловках, де термін покарання йому за
«контрреволюційну агітацію під виглядом релігійних бесід» збільшили ще на 5 років (1931-1937).
Вп’яте заарештований як релігійний рецидивіст, що вів «контрреволюційну агітацію» (1937) і
засуджений до вищої міри покарання.
День пам’яті О. – 16/29 грудня.
Що стосується особистого життя, то під час першого перебування в ув’язненні його дружина взяла
шлюб з командиром Червоної армії і наш земляк змушений був оформити розлучення (1924).
Серед друзів та близьких знайомих О. – В. Юхновський, Н. Оржевська, М. Дмитров, Ф.
Успенський, А. Дроб’язко, Ю. Красицький, Н. Шаховська, К. Роше, М. Лемешевський, А. Кедров, С. Страгородський, О. Мезенцева, В. Стефанович та ін.
***
ДОВІЧНЕ КАЯТТЯ,
з професійного кредо А. Остальського
Не той блаженний, хто добре починає, а той, хто добре завершує подвиг свій. Тому подвиг
покаяння і боротьби з пристрастями повинен бути довічним.
СМЕРТЬ ДЛЯ МЕНЕ – НАДБАННЯ, останні слова А. Остальського після оголошення першого
вироку
Ну що ж, дякую Господу за все. Для мене смерть – придбання.
НАШ, АЛЕ НЕ ТВІЙ, з статті «Священномученик Аркадій (Остальський), єпископ Бежецький, вікарій Тверської єпархії» на інтернет-порталі solovki-monastyr.ru
Отець Аркадій не тільки інших спонукав до ...жертовності, але й сам показував приклад цієї
жертовності.
Близькі, знаючи, що він має потребу і не має засобів, зшили йому шубу. Цю шубу він одяг разів зо
два, потім вона раптово зникла. Коли мати Софія Павлівна запитала його, де шуба, він відповів, що вона висить у вівтарі. Але потім і в церкві поцікавилися, куди поділася шуба, і отець Аркадій
вимушений був із збентеженням відповісти: «Вона висить там, де потрібно». Виявилось, що він
віддав її бідній вдові, у якої було двоє хворих туберкульозом дітей.
Іншим разом о. Аркадій віддав якомусь незаможному штани і залишився в нижній білизні, а щоб
це не було видно, зашив попереду підрясник, аби поли не розкривалися.
Знаючи його милосердя і м’якосердість, до нього з проханнями підходили і негідні люди, котрі
намагалися обдурити пастиря. Якось зшили о. Аркадію чудовий підрясник, який у нього випросив
гіркий п’яниця, прикинувшись бідняком. Через деякий час духовні діти священика побачили цього
п’яницю, коли він продавав підрясник о. Аркадія, їм довелося викупити його і віддати власникові.
У о. Аркадія не було майже ніяких особистих речей і нічого цінного. У його кімнаті стояли лише
найнеобхідніші меблі. І якось, пригадавши про когось з тих, що потребують матеріальної
допомоги, він зайшов в кімнату матері, і, поглянувши на килим на стіні, обережно запитав:
– Цей килим наш?
– Наш, але не твій, – відповіла Софія Павлівна, зрозумівши, що він хоче його комусь віддати.
ВІДПОВІДАТИМУ САМ, з протоколу допиту А. Остальського від 9 травня 1928 р.
– Зачитане вам послання складене вами?
– Це, по-перше, було приватний, а не суспільного характеру лист, що належить справді мені.
Писано було у відповідь на лист священика, що підтримував мене матеріально. Лист мій
починався словами: «Дорогий отець Олександр». За цим зверненням слідувало вітання з Ангелом.
Закінчувався лист передачею поклону дружині і дітям.
Ніякого доручення перетворити мій приватний лист на «звернення» суспільного характеру я
нікому не давав. Зроблено це без мого відома.
– Як прізвище цього священика Олександра?
– Назвати його не можу.
– Чому?
– Не бажаю, щоб він відповідав. Хай вся відповідальність лежить на мені.
АНТИРАДЯНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДОВЕДЕНА, зі звинувачувального висновку від 14 липня
1928 р.
На початку 1928 року спочатку по Україні, а потім по всьому СРСР став розповсюджуватися
різкий антирадянський документ, підписаний єпископом Аркадієм. Документ розповсюджувався
тільки серед антирадянських активних церковників під великою таємницею.
Документ указував на те, що Церква піддається гонінням за віру з боку радянської влади...
Послання пропонує узяти приклад з мучеників, які «вмирали за свободу Церкви, за її священні
перекази і навіть за книги і посудини». Закликає Церкву відмовитися від вияву всяких зовнішніх
знаків підпорядкування радянській владі, а народу пропонує підтримувати стійкість і мужність
попів турботою про їх сім’ї і, у разі потреби, підштовхувати попів на активність.
На підставі викладеного був проведений арешт єпископа Аркадія Остальського.
Останній на допиті визнав, що цей документ складений дійсно ним. Назвати спільників Аркадій
відмовився, «не бажаючи піддавати їх переслідуванням».
...На підставі викладеного антирадянську діяльність Остальського вважати доведеною.
АБИ НЕ СЛОВА УТІХИ, зі свідчень на суді С. Орлика
21 листопада 1930 року (точніше, напередодні цього дня за старим стилем) я дізнався від
священика Костянтина Травіна, що в каплиці біля приплаву, де проживають вольні ченці,
відбудеться богослужіння востаннє, оскільки ченців відправляють на материк.
Вранці 21 о п’ятій-шостій годині я зайшов до каплички. Там на другому поверсі йшло
богослужіння, яке здійснював єпископ Аркадій Остальський спільно з священиком Савченком і
вольним ченцем. Решта присутніх, у тому числі і я, співали.
Особа Аркадія Остальського мене цікавила, оскільки я знав, що він на Соловках, а до цього ми не
раз в Житомирі і на Волині взагалі публічно викривали один одного в так званій єресі.
Богослужіння нічим від звичайного не відрізнялося, за винятком «слова утіхи», вимовленого
Остальським в кінці літургії.
Звернувшись до присутніх (було осіб п’ятнадцять-двадцять), Остальський вказав на гоніння
християн в перші століття, коли віруючі ховалися до катакомб, порівняв перші століття з
нинішнім часом і вказав, що хоча молитися збираємося на горищах, але до смутку вдаватися не
слід, а каятися, молитися і просити у прощення Всевишнього особистих наших гріхів, і Богоматір
благатиме Сина Свого послати на наш народ стражденний і на стражденних мешканців історичної
святині Соловецької благодатну милість Свою, котра позбавить від тягаря життя справжнього, і
якщо буде віра наша міцна, то настануть і кращі дні, і радітимемо в ім’я Господнього.
ЦЯ БОРОТЬБА – КОНСТИТУЦІЙНА, з протоколу допиту А. Остальського від 17 жовтня 1937
р.
– Дайте свідчення про характер вашої контрреволюційної діяльності в 1928 році.
– У 1927 році, після того, як з’явилася декларація митрополита Сергія, один з священиків моєї
єпархії звернувся до мене з листом, в якому заявляв, що відмовляється від мене і митрополита
Сергія із-за декларації, тому що декларація і її застосування за суттю є зрадою православ’я. Я
священикові відповів особистим листом, роз’яснюючи помилковість його поглядів. Він, узявши з
мого листа окремі думки, трохи переробивши їх, від мого імені випустив послання, направлене
проти митрополита Сергія. Коли ж мене ...запитали, хто цю відозву випустив, я проявив жаль до
автора послання із-за його великосімейності і не назвав його прізвища. За це був ізольований на
п’ять років до Соловецького табору. Покарання відбув повністю.
– У чому виразився ваш злочин в 1931 році?
– Мені в таборах додали ще п’ять років за контрреволюційну агітацію серед духівництва, однак я
вважаю це неправильним. Це хтось зробив умисне проти мене і цілої низки інших осіб.
– Коли ви повернулися з заслання і чим займалися до дня арешту?
– Повернувся я з засилання в лютому 1937 року і чекав від митрополита Сергія призначення на
посаду.
– Слідству відомо, що ви говорили про те, що конституція створює умови для легальної боротьби
Церкви проти радянської влади. Що ви можете сказати з цього питання?
– Я міг говорити про те, що етичне удосконалення служителів Церкви і віруючих нітрохи не
суперечить сенсу конституції. Свобода виконання релігійних обрядів припускає етичне
удосконалення віруючих і зміцнення самої Церкви. Лише у цьому розумінні я міг говорити про
використання тих легальних можливостей, які надані мені конституцією.
ЗВИНУВАЧЕННЯ ВІДКИДАЮ, з протоколу допиту А. Остальського від 15 листопада 1937 р.
– Ваше ставлення до радянської влади?
– Після п’ятнадцяти років, проведених в засланні, на сьогоднішній день я залишаюся не згідним з
радянською владою з питання релігії і закриття церков.
– Слідство має в своєму розпорядженні дані, що ви після відбуття терміну покарання повернулися
до Москви і відновили нелегальну контрреволюційну діяльність. Ви це підтверджуєте?
– Ні, я це не підтверджую, контрреволюційною діяльністю не займався.
– Ви надаєте невірні свідчення, слідство вимагає правдивих свідчень.
– Свою контрреволюційну діяльність я категорично заперечую.
