ЛЯТОШИНСЬКИЙ Борис Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.
Композитор, диригент, педагог.
З педагогічної родини. Батько, Лятошинський М., – вчитель.
Народився 22 грудня 1894 р. (3 січня 1895 р.) в м. Житомирі Волинської губернії Російської
імперії (нині – адміністративний центр однойменної області України).
Помер 15 квітня 1968 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України).
Закінчив юридичний факультет Київського університету (1918), Київську консерваторію (1919).
Працював викладачем Київської (1920-1968) та Московської (1935-1938; 1941-1944)
консерваторій.
Народний артист УРСР (1968).
Двічі лауреат Державної премії СРСР (1946; 1952).
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971).
Як композитор дебютував «Квартетом для фортепіано, скрипки, альта i віолончелі» (1913).
Потім настала черга опер «Золотий обруч» і «Щорс», п’яти симфоній, п’яти струнних квартетів,
двох інструментальних тріо, низки увертюр, сюїт, балад, поем, кантат; музики до театральних
постановок («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «У пущі» Лесі Українки), кінофільмів («Іван»,
«Тарас Шевченко», «Григорій Сковорода», «Іван Франко», «Кармелюк»).
Л. оркестрував опери М. Лисенка «Тарас Бульба», «Енеїда», Р. Глієра «Шахсенем» та балети.
Обробляв народні пісні (для голосу і фортепіано, для хору)
Третю симфонію критики злагоджено лаяли (1951).
Епістолярна спадщина Л. зберігаються в Російському державному архіві літератури і мистецтв
(Москва) у фонді 2085, котрий донині не загальнодоступний.
В м. Житомир землякові встановлено пам’ятник, в м. Київ – меморіальна дошка.
Його ім’я носять Ім’ям Лятошинського названо Київський камерний хор, Харківське музичне
училище і одна з вулиць столиці України (1977).
До 110-річчя від дня народження Л. Національний банк України випустив ювілейну монету
номіналом 2 гривні (2005).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Шамо, Л. Спасокукоцький, Л. Грабовський, Р. Гліер, Л.
Ревуцький, В. Косенко, Г. Таранов, С. Ріхтер, Л. Дичко, В. Сильвестров, І. Белза, Є. Станкович, І.
Карабиць та ін.
***
НЕ ЛЮБЛЯТЬ І НЕ РОЗУМІЮТЬ,
з творчого кредо Б. Лятошинського
Слухачі люблять музику, але не розуміють її; композитори розуміють, але не люблять; критики –
не люблять і не розуміють.
ЗМУШУЮТЬ ЗВИКАТИ, з епістолярію Б. Лятошинського від 1 травня 1940 р.
Загалом і в цілому з 10-ти випадків мене в 9-ти обов’язково лають. Хочеш не хочеш, а звикнеш.
ЧЕРГОВА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ, з епістолярію Б. Лятошинського від 27 січня 1952 р.
Симфонія лежить в шафі, і мені навіть неприємно дивитися на цю нещасну партитуру, наскільки
це несправедливо і неприємно з нею вийшло.
ВРАЖАВ МУЗИЧНОЮ ЕРУДИЦІЄЮ, зі спогадів Є. Станковича
Відчувалося, що Лятошинський – фігура в музичному мистецтві надзвичайно поважна. Він просто
вражав своєю колосальною музичною ерудицією, якнайширшим знанням стосовно минулого і
сьогодення...
Читав з аркуша будь-яку партитуру XX сторіччя будь-якої складності.
ТВОРЧІСТЬ ОХРЕЩУАЛИ АНТИНАРОДНОЮ, з статті «Непересічна особистість» на
інтернет-порталі orthodoxy.org.ua
Визнання до композитора прийшло не відразу. Недивно, що його ім’я відоме не кожному.
Творчість Лятошинського називали антинародною. За його неповторний стиль, який увібрав
елементи української і європейської культури, Бориса Миколайовича не всі розуміли, забороняли, критикували.
Музика, ця граціозна натхненниця, «не відпускала» маестро ні на мить. Опери, симфонії, романси, концерти для фортепіано з оркестром, фортепіанні мініатюри; навчання, а згодом викладання в
консерваторії.
«Усе, що я написав, якоюсь мірою автобіографічне. Можливо, навіть з дитинства» – відкрився
Борис Миколайович, уже будучи професором консерваторії. Його батько дуже полюбляв спів,
розучував з дітьми українські народні пісні. Пам’ятав композитор і роки, проведені в Немирові, куди переїхала їхня сім’я. Веселі ярмарки були єдиною розвагою в місті. Там уперше почув
задушевні кобзарські думи. А в надвечір’ї плив негучний благовіст монастирських дзвонів...
Твори Лятошинського непересічні. Сучасні виконавці дуже рідко беруть їх до свого репертуару –
надто вони складні. Композитор по-своєму відтворював бачення епохи, її звучання.
ВПИСАВ МУЗИКУ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ, з реферату О. Кравець
«Розвиток музики в Україні у XVII-XVIII ст.»
Творчість митця пройшла складну, сповнену яскравих і трагічних спалахів еволюцію. Понад
півсторіччя пролягло між першим (1915) і останнім (1968) творами великого Майстра.
Композитор збагатив жанрово-стильову палітру української музики, розширив її концептуально-
тематичні обрії, діапазон виражальних можливостей.
Доробки Лятошинського не вкладалися пануюче ідеологічне «прокрустове ложе». Соцреалістом
не був. Дивитись на дійсність крізь рожеві окуляри не бажав. Знаючи і вміючи набагато більше за
своїх критиків, писав музику складну і не хотів опускатися до примітиву.
Почавши музичну творчість у стилі О. Скрябіна, зазнав згодом впливу французьких
імпресіоністів, перейшовши далі до західноєвропейського експресіонізму. Цих течій комуністичні
його критики не розуміли і не схвалювали... Оскільки його талант і музичне мислення
найяскравіше проявилися в симфонічній музиці, то саме його симфонії раз у раз викликали
несамовиту критику чи бурхливу реакцію.
Доля Другої симфонії була трагічною; вона опинилася «під забороною». Всі відчайдушні спроби
реабілітувати твір виявились марними, а сам композитор згодом був затаврований як «формаліст».
Дісталося маестро й за Третю симфонію. А загалом радянські енциклопедичні видання дуже не
любили торкатись питання про симфонії Лятошинського: то було немовби негласне табу.
Звичайно, ніхто не дбав тоді про те, щоб цілісно познайомити світ Із симфоніями Лятошинського.
І лише 1994 р., напередодні 100-річного ювілею митця, з ініціативи американського диригента
українського походження Теодора Кучара Національний симфонічний оркестр України здійснив
запис музики видатного композитора (5 симфоній і симфонічна поема «Гранжина») на три
компакт-диски, які фірма «Марко Поло» розтиражувала і тепер розповсюджує у багатьох країнах
світу.
ДРАМАТИЧНИЙ ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ, зі спогадів М. Копиці
Ще за моїх студентських років про листи Бориса Лятошинського розповіла професор
консерваторії Леніна Петрівна Єфремова. І думка віднайти їх мене ніколи не полишала.
Коли я знайшла листи в Москві, відразу виникла ідея їх видати. Згадую, яку велику підтримку під
час цієї багаторічної роботи мені надавав мій чоловік – Іван Карабіц, допомагаючи поєднати
важку дослідницьку працю з сімейними турботами.
Робота над епістолярієм проходила в три етапи. Перший – це розшифровка листів Б.
Лятошинського з Російського державного архіву літератури і мистецтв, друга, – розшифровка і
систематизація листів Р. Гліера з особистого архіву Б. Лятошинського в Києві, котрий дбайливо
зберігає його племінниця І. Царевич. ...Сім’я Царевич, дружина композитора Маргарита
Олександрівна всі листи, листівки, телеграми зберігали з 1914 року у великій старій скрині, яка в
складні часи при переселенні сім’ї 1939 року вивезли до Ворзеля, де він і «пережив» війну. Потім
ці раритети повернулися на квартиру Б. Лятошинського.
Ці листи ніколи ніким не видавалися і не друкувалися. Сім’я, знаючи складний, драматичний
життєвий шлях композитора і те, що він був «закритою» людиною, оберігала таємницю його
особистого життя.
КОШИК БУЗКУ, зі спогадів Ф. Перової
На другому курсi дiзналися, що інструментування, а потiм й оркестрування викладатиме професор
Б. Лятошинський. Коли вперше вiн з’явився в класi, нам сподобалася його зовнiшнiсть, добра
усмiшка, дотепнiсть. Ми одразу ж вiдчули, якими всебiчними є знання Бориса Миколайовича.
Заняття i кожна зустрiч з ним приносили радiсть спiлкування з прекрасним педагогом i людиною.
Ми уважно стежили за його творчiстю. Лiбретист не завжди вчасно приносив тексти для опери
«Щорс», i Лятошинському самому доводилося складати вiршi. Все це для нас було дуже цiкаво.
Iнодi в хвилини вiдпочинку Борис Миколайович читав свої епіграми, дотепнiсть яких викликала
наше захоплення.
До студентiв Б. Лятошинський ставився дуже уважно, намагався виявити iндивiдуальнiсть
кожного, оцiнював його успiхи з доброзичливiстю й водночас суворою вимогливiстю. Чим довше
ми спiлкувалися з Борисом Миколайовичем, тим бiльше любили й поважали свого вчителя. Нас
пiдкоряли глибока змiстовнiсть i громадська значущiсть його творiв, величезна майстернiсть
втiлення мистецьких задумiв, енциклопедичнi знання, широта iнтересiв, чеснiсть у характеристицi явищ i поряд з тим – простота й доброзичливiсть у спiлкуваннi з нами, початкуючими студентами.
Виконання Другої симфонiї то призначалося, то вiдмiнялося, що дуже засмучувало композитора.
Пiсля прослухування симфонiї на репетицiї ми зрозумiли, який це прекрасний твiр. Пiсля його
виконання у фiлармонiї наш курс подарував Борисовi Миколайовичу величезний кошик бузку.
Професор був щасливий.
КОМПОЗИТОР-СИМФОНІСТ, з розвідки «Слов’янська увертюра» на інтернет-сайті
musdict.com
З ім’ям Бориса Лятошинського пов’язаний не тільки величезний і, можливо, найславетніший
період розвитку української радянської музики, але й пам’ять про великий талант, про мужність та
чесність. У найтяжчі часи своєї країни, у найгіркіші хвилини власного життя він залишався
щирим, мужнім художником. Лятошинський в першу чергу – композитор-симфоніст. Для нього
симфонізм – спосіб життя у музиці, принцип мислення у всіх без винятку творах, від найбільшого
полотна до хорової мініатюри або обробки народної пісні. У Першій симфонії (1918) яскраво
проявився поліфонічний дар композитора, блискуче володіння оркестровими тембрами,
масштабність задумів. 1926-го з’являється Увертюра на чотири українські теми, що знаменувала
початок нового періоду, для якого характерною є серйозна увага до українського фольклору. І 50-60-ті рр. відзначаються величезною цікавістю композитора до слов’янської культури. У пошуках
спільних коренів, спорідненості слов’ян прискіпливо вивчається польський, сербський,
хорватський, болгарський фольклор. Як підсумок – з’являються «Слов’янський концерт» для
фортепіано з оркестром, 2 мазурки на польські теми для віолончелі та фортепіано, романси на
вірші А. Міцкевича, симфонічні поеми, «Слов’янська увертюра», П’ята (Слов’янська) симфонія,
«Слов’янська сюїта» для симфонічного оркестру.
НАКЛАД – МІЗЕРНИЙ, з статті Г. Степанченко «Борис Лятошинський. Доля в листах»
Фундаментальне видання «Борис Лятошинський. Епістолярна спадщина» побачило світ. Вийшов
перший том, і його презентація відбулася в Національній музичній академії в рамках ХІІІ
Міжнародного музичного фестивалю «Київ Музік Фест». Об’ємний том (близько 800 сторінок)
вміщає 523 листи Б. Лятошинського і Р. Гліера; 184 сторінки коментарів до листів; багато
рідкісних фотоматеріалів; іменний, географічний покажчики; покажчики творів Р. Гліера, Б.
Лятошинського; покажчик абревіатур, список використаної літератури. Такого обґрунтованого
видання епістолярної спадщини давно не було в Україні.
Авторський колектив – кандидат мистецтвознавства Маріана Копиця (укладач), головний
консультант і хранитель архіву Б. Лятошинського професор НМАУ Ія Царевич, редактор Ольга
Голінська.
...Довелося з’ясовувати тисячі імен, прізвищ, фактів, приведених в листах, проглянути численні
видання того часу, журнали, газети.
Шкода, що тираж лише 500 екземплярів, і книга вже стала раритетом.
