РОСТОВЦЕВ Михайло Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик, археолог, перекладач. Фундатор соціально-економічного напряму в російському
антикознавстві.
З дворянської родини. Батько, Ростовцев І., – вчитель гімназії, попечитель учбового округу.
Народився 29 жовтня (10 листопада) 1870 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії
(нині – адміністративний центр однойменної області України).
Помер 20 жовтня 1952 р. в м. Нью-Хейвені (Коннектикут, США). Похований на місцевому
цвинтарі.
Закінчив Житомирську класичну гімназію (1888), навчався на історико-філологічному факультеті
Київського університету св. Володимира (1888-1890), закінчив Петербурзький університет (1890-
1892), стажувався за кордоном (1895-1898).
Працював викладачем царськосільської Миколаївської гімназії (1892-1895), Петербурзького
університету (1898-1917), петербурзьких Вищих жіночих курсі (1898-1917), Мадісонського (1920-
1925), Єльського університету (1925-1939), керівником археологічних досліджень та куратором
досліджень у галузі античного мистецтва Єльського університету (1939-1944).
Дійсний член Петербурзької академії наук (1917).
Дійсний член-кореспондент Німецького археологічного інституту в Римі (1914).
Почесний доктор Гарвардського, Вісконсинського, Єльського, Кембриджського, Оксфордського,
Чикагського університетів.
Спеціалізувався з проблем історії, археології, мистецтвознавства, зокрема, досліджував історію
еллінізму і Римської імперії, а також стародавню історію півдня Росії (встановив складну
взаємодію грецької, іранської і місцевих культур).
Друкувався в журналах «Світ Божий», «Revue numismatique», «Журнал міністерства народної
освіти», «The New Russia», «Додаток до «Архіву з папірології та споріднених дисциплін»,
«Археолого-епіграфічні повідомлення», «Повідомленнях Німецького археологічного інституту (в
Римі)», «Нумізматичний огляд», «Філолог», «Збірник з археології та історії Французької школи в
Римі», «Вісник Європи», «Straggling Russia», «Російська думка», «The New Europe», «Новий
журнал».
Як вчений дебютував розвідкою «Адміністрація римських провінцій за часів Цицерона» (1887).
Потім настала черга наступних доробків: «Про найновіші розкопки в Помпеях» (1893), «Війни
Цезаря в Галії, Німеччини і Британії» (1894), «Etude sur les plombs antiques» (1897-1899), «Історія
державного відкупу в Римській імперії» (1899) «Римські свинцеві тессери» (1903), «Елліністично-
римський архітектурний пейзаж» (1908), «Античний декоративний живопис на півдні Росії»
(1914), «Дослідження з історії римського колонату» (1910), «Еллінство та іранство на півдні
Росії», «Народження римської імперії» (обидва – 1918), «Великий маєток в Єгипті III ст. до н. е.»
(1922), «Скіфія і Боспор» (1925), «The social and economic history of the Roman Empire» (1926),
«Mystic Italy» (1927), «A history of the ancient world» (1926-1927), «Dura-Europos and its art» (1938),
«The social and economic history of the hellenistic world» (1941).
Переклав (у співавторстві з Ф. Зелінським) «Нарис римської історії та джерелознавства» Б. Споді
(1899).
В СРСР значущість наукової спадщини Р. заперечувалася як прояв «кризи буржуазної науки».
Не сприйнявши більшовицької революції, емігрував спочатку до Великобританії (1918), Франції
(1919), а потім – США (1920).
Значна частина записників, листів, рукописів лекцій, наукових і публіцистичних робіт Р.
дореволюційного періоду зберігаються в Центральному державному архіві РФ і архіві Російської
академії наук.
Його особистої бібліотеки передана Науковій бібліотеці Ленінградського університету (РФ).
Наукова спадщина післяреволюційного періоду зберігається в особистому архівному фонді
бібліотеки Єльського університету (США).
У Ленінградському відділенні Інституту археології АН СРСР пройшла конференція, присвячена
пам’яті вченого (1989).
У Москві за редакцією Г. Бонгард-Левіна вийшла книга «Скіфський роман», присвячена життю і
творчості нашого земляка (1997).
Серед друзів та близьких знайомих Р. – Ф. Зелінський, С. Жебелєв, І. Бунін, О. Блока, Л. Бакст, М.
Сергієнко, Я. Смирнов, Б. Фармаковський, С. Уельс, В. Антонович, Е. Борман, П. Мілюков, Г. де
Санктіс, Г. Вернадський, М. Пру, Ф. Соколов, Є. Тарле, І. Пом’яловський, В. Ернштедт, П. Нікітін, Е. Бікер-Ман, Н. Кондаков, Д. Гіллам та ін.
***
ЕКОНОМІЧНА ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ НАРОДУ
, з наукового кредо М. Ростовцева
Розмірковувати про те, яке значення має економічна історія людства для розуміння його доль,
надмірно; не треба наполягати і на тому, яким важливим показником економічного життя народу є
його фінансова адміністрація. Базу ж фінансової адміністрації складають агенти стягування,
спосіб стягування стоїть в тісному і безпосередньому зв’язку з економічною життєздатністю
народу, і якщо це відкуп, то немає нічого важливішого для з’ясування собі економічного стану
країни, як зрозуміти, яка форма відкупу панує в країні, в які відносини стає держава до вільних
підприємців, якою мірою воно регулює і направляє їх діяльність.
ПЛЕЧІ ГІГАНТА, з оцінки наукової діяльності М. Ростовцева Е. Фаркашем
Свого часу Альберт Ейнштейн, заперечуючи відкриті Ньютоном закони руху і до певної міри
перепрошуючи за такий перегляд, писав, що ми бачимо далі за наших попередників лише тому,
що стоїмо на плечах гігантів. У випадку з Ростовцевим ситуація протилежна: навіть стоячи на
його плечах, ми не спроможні бачити так далеко, як він.
Багато порушених ним проблем ще тільки належить дослідити, а ті, що вже вивчалися, – далекі від
цілковитої ясності. Його дослідження мистецтва звіриного стилю настільки плідні, що ми аж ніяк
не вичерпали можливостей запропонованого ним шляху. Ми дуже багато можемо навчитися в
цього вченого.
ЦЕНТРАЛЬНА ВЛАДА МАЄ БУТИ СИЛЬНОЮ, з дослідження М. Веса «The Russian
Background of the Young M.Rostovtzeff»
У своїй «Соціально-економічній історії Римської імперії» Михайло Ростовцев описує падіння
Римської республіки і заснування принципату Августа і його наступників як процес, за допомогою
якого нація фермерів, керована напівфеодальними лендлордами, стала трансформуватися в
капіталістичну і все урбанізованішу державу. Міська буржуазія грала все важливішу роль, тоді як
стара знати поступово, однак неухильно відсовувалася убік.
Політика, проте, до певного часу була залишена у розпорядженні знаті. Для того, аби пом’якшити
будь-які можливі потрясіння під час цього процесу, було необхідно мати сильну і добре
організовану центральну владу.
Ростовцев постійно підкреслює думку, що імператори, як правило, підтримувалися міською
буржуазією в провінції.
Згідно Ростовцеву не стільки народження і стан, скільки особисті якості, уміння і інтелектуальні
здібності були необхідні для призначення на адміністративну посаду в Римі II століття.
ПОМИЛКОВА УСУНЕНІСТЬ ВІД ЗАХІДНОГО СВІТУ, з книги Е. Фролова «Російська наука
про античність»
Ростовцев важко переживав усунутість Росії від західного світу. Майбутнє своєї країни він
пов’язував з можливістю подолання цієї усунутості, найперше – за допомогою розвитку міст з їх
буржуазією, цих природних носіїв культури західного типу, і в будь-яких взаємодіях східних і
західних початків в давнину чи в новий час шукав підтвердження своїм історико-політичним
розрахункам.
ДЗВІН, КОТРИЙ КЛИЧЕ ДОНИНІ, зі спогадів М. Сергієнко
З якою щімкою відрадою викликаю я в пам’яті його зовнішність: невисоку кремезну фігуру з
волоссям бобриком і голеним квадратним обличчям римлянина. Був він невблаганно строгий,
нещадно вимогливий до нашої роботи і зворушливо дбайливий про нас, наш грізний вчитель і наш
добрий старший брат...
Він знав своїх учениць, любив їх і любив їх учити. Заняття його захоплювали круто і владно. Час
для нас, учениць його семінару, мірялося проміжками від четверга до четверга, тобто від одного
заняття до іншого, і вільним був лише вечір четверга, решту днів треба було «готуватися до
Ростовцева».
Чи читався текст стародавнього автора, чи читалися написи – все потрібно було коментувати, і
обов’язок цей розподілявся між слухачками. Коментар був справою нелегкою: перебирали купи
матеріалу, часто прогавлювали потрібне, губилися серед зіткнення суперечливих тверджень. А
треба було прийти до якихось стійких висновків і обґрунтувати їх. «Пані, важливо не те, що вам
здається, а то, що є насправді; будьте ласкаві, це довести».
Quod est demonstrandum – слова ці були постійно на вустах нашого вчителя, і до цих пір вони
звучать для мене як дзвін, котрий кличе на вірний шлях.
ПЕРЕКЛАДІВ ЙОГО ПРАЦЬ УКРАЇНСЬКОЮ НЕ ІСНУЄ, з розвідки Л. Куликової «Михайло
Ростовцев – «Моммзен ХХ століття»
За останні роки ми дізналися про багатьох наших колишніх співвітчизників, які стали видатними
зарубіжними вченими, залишившись не визнаними у себе на батьківщині. Одного з них – М. І.
Ростовцева – порівнювали із славнозвісним Теодором Моммзеном – першим і єдиним філологом
та істориком, який став лауреатом Нобелівської премії за фундаментальну наукову історичну
працю.
Щоправда, доля до нього була менш прихильною. За життя його так і не визнали на батьківщині,
оголосивши фашистом, відступником і зрадником.
Розквіт наукової і викладацької діяльності М. І. Ростовцева припав на дореволюційний період. Він
проводив розкопки в Криму, заснував відділ археології в Ермітажі. Між 1903 і 1918 роками
розробляв проблеми римського колонату, еліністично-римського архітектурного пейзажу,
античного декоративного живопису на півдні Росії, досліджував історію Скіфії і Боспорського
царства.
...У США Ростовцев працював у кращих університетах, здобув лаври заслуженого професора і
вченого світового масштабу, створивши власну наукову школу і цілий ряд нових напрямів у
вивченні філософії, візантивістиці, антикознавстві.
У 1937 р. у Харкові вийшов у світ підручник С. І. Ковальова «Історія античного суспільства», в
якому вся наукова діяльність М. І. Ростовцева кваліфікувалася як контрреволюційна і
профашистська. А сам він проголошувався представником російської буржуазної школи античної
історії, «яка виникла лише наприкінці ХІХ століття і, по суті, нічого оригінального не дала, будучи
лише відлунням західноєвропейської науки».
...Значне місце в діяльності Ростовцева належить вивченню скіфів та їхнього мистецтва. До речі, саме М. І. Ростовцева деякі вчені вважають батьком терміна «звіриний стиль» у скіфознавстві.
Сформульована ним характеристика скіфського звіриного стилю сьогодні настільки ж актуальна,
як і 70 років тому: «Це мистецтво водночас і дуже примітивне, і високою мірою вишукане», йому
властиве «суто орнаментальне трактування фігури тварини». Запропоновані вченим припущення
щодо походження звіриного стилю підтверджені сучасними розкопками.
...Прикро, що нам, українцям, довелося почути від зарубіжних колег поради щодо необхідності
зробити праці М. І. Ростовцева надбанням науки на його батьківщині.
Ще прикріше усвідомлювати, що ці рекомендації дотепер залишаються не реалізованими. В
Україні так і не досліджені ані біографія М. І. Ростовцева, ані його наукова спадщина. Не існує й
перекладів його праць українською мовою.
