МІЗКО Микола Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Перекладач, критик, бібліограф. Криптонім – Н. М.
З дворянської родини.
Народився 13 (25) травня 1818 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 27 травня (8 червня) 1881 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).
Закінчив Катеринославську гімназію (1828-1833), здав екзамен за курс словесного факультету
Харківського університету (1838).
Був канцеляристом низки катеринославських установ (1833-1838), редактором газети
«Катеринославські губернські відомості» (1845-1847), піклувальником арештантської роти (1847-
1848).
Член Товариства любителів російської словесності (1865).
Почесний наглядач Павлоградського повітового училища.
Друкувався в газетах «Дон», «Воронезькі єпархіальні відомості», «Катеринославські губернські
відомості», «Воронезький телеграф», ««, журналах «Основа», «Вітчизняні нотатки», «Репертуар і
пантеон», «Московитянин», «Сільський благоустрій», «Журнал Міністерства народної освіти»,
«Російське багатство», «Літературний додаток до «Київського телеграфу», «Ілюстрація»,
«Бібліографічні нотатки», «Дон», «Філологічний вісник».
Як літератор дебютував в «Журналі Міністерства народної освіти» статтею «Програма повного
курсу теорії словесності» (1838).
Потім настала черга статей «Катеринославський театр під час Петропавловського ярмарку»,
«Голос із провінції про поему «Мертві душі» (обидві – 1843), «Театр в Катеринославі 1844 р.»
(1845), «Про монастир Самари і Катеринослав (1846), «Про відкриття в Катеринославі постійного
театру 26 жовтня 1847 р.» (1848), «Пам’ятна записка» (1849), «Думки про східне питання» (1854),
«Декілька слів про селянську працю в панському господарстві» (1858), «Громадська бібліотека і
книжковий магазин в Катеринославі» (1859), «Російська словесність і її сучасний розвиток»
(1860), «Спогади про Соленика, знаменитого українського актора» (1861), «Короткий історичний
нарис української літератури» (1862), «Народна освіта в Новомосковському повіті» (1868), «Типи
сучасного життя», «Чи потрібне керівництво при вивченні мови, теорії словесності й історії
літератури», «Загальні поняття про поезію» (усі – 1869), «З приводу балачок про малоросійську
мову і малоросійську словесність» (1881).
Наш земляк – автор книг «Сторіччя російської словесності» (1849), «Педагогічні нотатки» (1856),
«Книга для читання при вивченні історії давньої класичної поезії» (1865), «Тургенєв, його
тридцятирічна літературна діяльність і його типи» (1872).
Перекладав російською Т. Шевченка.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, М. Лонгінов, М.
Костомаров, П. Гулак-Артемовський, С. і К. Аксакови, І. Панаєв, М. Погодін, М. Щепкін та ін.
***
НЕ ЗАШКОДЬ
, з творчого кредо М. Мізка
Не зашкодь словом.
ПІДРІЗАЮТЬ КРИЛА, з листа М. Мізка кузенові
Тобі відомо, що мені з усіх боків підрізають крила. Мені хотілося вчитися в університеті, а мене
засадили за дурну канцелярію…, змушують гнити у вульгарній до огиди провінції.
ЗУСТРІЧ З ГОГОЛЕМ, з дослідження «В пошуках живої душі» на media.utmn.ru
До цього часу Гоголь відмовляється від наміру їхати за кордон і вирішує провести зиму в Одесі. 24
жовтня він приїжджає сюди і зупиняється в будинку свого далекого родича Андрія Трощинського,
племінника відомого вельможі й колишнього міністра Дмитра Петровича Трощинського.
Почуває себе Гоголь хороше і спокійно. Його оточують приємні йому люди: «добрий» Олександр
Скарлатович Стурдза, письменник, колишній чиновник; сімейство Репніних, професори
Рішельєвського ліцею; місцеві літератори та актори...
Одеський літератор Микола Дмитрович Мізко дарує йому свій підручник «Сторіччя російської
словесності» і книгу про батька – «Пам’ятну записку про життя Дмитра Тимофійовича Мізка», яка
відповідала цікавості автора «Мертвих душ» до документальних матеріалів.
– Я описую людське життя, – сказав він Мізкові, – тому мене завжди цікавить жива людина
більше, ніж створена чиєюсь уявою, і тому мені цікавіші за всякі романи й повісті біографії та
нотатки людини, яка дійсно жила.
Розмовляючи з Мізком, Гоголь запитав, чи не він написав статтю «Голос з провінції», присвячену
«Мертвим душам», котра привернула свого часу увагу письменника. І коли Мізко відповів
ствердно, Гоголь додав:
– Мене цікавлять провінційні думки. Істинно російське життя зосереджене переважно в провінції.
УДОСКОНАЛИВ ГАЗЕТУ, з нарису Г. Швидко «Мить довжиною в два тисячоліття»
З 1838 по 1872 р. єдиною газетою в Катеринославській губернії були «Катеринославські
губернські відомості» (виходила до 1918 р.). В ній публікувалися спочатку лише офіційні
повідомлення. Тільки згодом на її шпальтах стали з’являтися краєзнавчі матеріали.
У 1845 р. цю газету очолив випускник філософського факультету Харківського університету, на
той час вже відомий журналіст Микола Дмитрович Мізко. Саме він започаткував у газеті відділ
місцевих новин, краєзнавчих матеріалів, рецензій на театральні вистави тощо.
М. Д. Мізко публікував у газеті свої краєзнавчі розвідки, а, крім того, вміщував статті про
культурне життя Катеринослава на сторінках московських і петербурзьких видань.
ВІДДАВ КРІПАКАМ СВОЇ ЗЕМЛІ, з статті Н. Рекуненко «Провінційні історії. Будинок Мізка»
Старовинний дворянський рід Мизків, що мав коріння в Австро-Угорщині, був відомий не лише в
Катеринославі. Величезний триповерховий будинок напроти Троїцького собору, на перетині
Казанської і Поліцейської вулиць (відповідно сучасних К. Лібкнехта і Т. Шевченко) місцеві
мешканці знали як будинок Мізка.
…Було у Дмитра Тимофійовича чотири сини. Один з них, Микола, в деякому роді продовжив
справу батька – ставши літератором, він багато писав про освіту. Правда, на шляху до улюбленого
терену йому довелося подолати багато перешкод, споруджених його ж батьком.
З дитинства за Колею ходили як за тепличною рослиною. Дмитро Тимофійович вичитав десь
гігієнічні рекомендації й відповідно до них склав своєрідний регламент «фізичного існування»
сина. Правила були такими: не пити сиру воду, а тільки «відварну або з поміссю червоного вина»;
на відкрите повітря не виходити, обов’язково спати після обіду. Випросити «пільги» можна було
лише на великі свята.
…Після смерті батька Микола успадкував багатий маєток в Новомосковському повіті й став
власником майже 400 кріпосних селян. Він переселився на постійне проживання в своє село,
відмовився від служби і став подорожувати Росією й Малоросією, знайомлячись з вітчизняними
вченими і письменниками.
Поїздки імперією, часті відвідини Києва, його учбових закладів і літературних гуртків ще більше
укріпили Миколу в думці, що потрібно розвивати українську культуру, оскільки вона незвичайно
багата і самобутня.
…1861 рік вніс у життя Миколи Дмитровича великі зміни. Після відміни кріпосного права
потрібно було по-іншому будувати відносини з селянами, влаштовувати господарство. Захоплений
літературою, абсолютно непрактичний… господар, Мізко… роздарував колишнім кріпосним
власну землю з садибними спорудами, виділив гроші на будівництво сільської школи та її
укомплектовування.
Після смерті Микола Мізко залишив кошти для стипендій вихованцям катеринославських
гімназій, малозабезпеченим і сиротам.
…Після відомих подій 1917 року будинок Мізка націоналізували. У 1921 р. частину його зайняв
штаб Першої Кінної армії, яка поверталася з польського фронту. Коли червоноармійці з’їхали, в
будинку влаштувалася молодь. Будівлю назвали «Будинком пролетарського студентства».
Після Великої Вітчизняної війни сюди в’їхали два факультети Дніпропетровського університету –
історичний і філологічний, а також ректорат – університетські корпуси були спалені німцями.
Викладачі і студенти мешкали тут же.
У 60-х роках університет переїхав в новий корпус, будівництво якого спонсорувало Міністерство
чорної металургії УРСР, у ведення якого і перейшов будинок Мізка.
ПОТРАПИВ ДО ЕНЦИКЛОПЕДІЙ, з кореспонденції М. Чабана «Село над Чумацьким
Шляхом»
Карабинівка дістала свою назву за іменем її власника – статського радника Карабинова. Від нього
село перейшло до панів Мізків.
Рід цей лишив свій слід в історії Січеславського краю. Дмитро Мізко був першим довголітнім
директором Катеринославської класичної чоловічої гімназії. Його тесть, запорозький старшина
Легкоступ, був одним із фундаторів славетного Новомосковського собору.
Микола Дмитрович Мізко, який успадкував Карабинівку від батька, став літературним критиком,
потрапив до всіх енциклопедій, був знайомий із Гоголем, перекладав російською Шевченка,
лишив цікаві спогади про першого українського актора Соленика, дописував у перший
український часопис «Основа».
На жаль, про рід Мізко в експозиції шкільного музею нічого не розповідається.
Спливли в пам’яті рядки Михайла Чхана:
Затухає, ламлеться і хруска,
Небо нижча і всиха вода,
І мене колись, мене – етруска,
Вже ніхто ніяк не розгада...
ПОДАРУВАЛИ БІБЛІОТЕЦІ СТАРОДРУКИ, з розвідки С. Абросимової «З історії книжкової
культури Катеринославщини кінця XVIII-XIX ст. «
На особливу увагу заслуговує бібліотека першого директора катеринославської класичної гімназії
Дмитра Тимофійовича Мізка та його брата Григорія Тимофійовича Мізка.
Син Д. Т. Мізка Микола – літературний критик, теоретик та історик літератури, громадський діяч
Катеринославщини першої половини ХIХ ст., редактор першої катеринославської газети
«Губернські відомості».
В музейній колекції виявлено 23 книги з бібліотеки братів Мізкiв. Це iсторичнi, фiлософськi,
географiчнi, юридичнi, математичнi видання. Книги добре збереглися. Особисті маргіналії
зробленi росiйською й латинською мовами й свiдчать, що власники мали каталог своєї бiблiотеки.
Окрiм особистих, вони робили на книжках щоденниковi, iсторичнi, економiчнi написи.
На форзацi «Всесвітньої історії» (СПб., 1787) Григорiй Мізко записав росiйською i латинською
мовами вiршi барона Круфта на пошану принца Кобургзького. А Дмитро Мізко на форзацi книги
«Загальний землеопис» (СПб., 1788) зробив власницьку маргiналiю латинською й хронiкальний
запис про смерть державних дiячiв рiзних країн. На оправi книги вiн для пам’ятi занотував рецепт
приготування тютюну.
Окрiм того, примiрники з бiблiотеки Мізкiв… мають екслібриси.
Таким чином, музейна колекцiя стародрукiв та книжок ХIХ ст. мiстить цiнну iнформацiю не
тiльки з iсторiї книжної культури краю, передусiм iсторiї особових бiблiотек, їх репертуару, умов
формування, соцiального складу власникiв бiблiотек, їх читацьких зацiкавлень, книжкової
мiграцiї, але також акумулює данi про стосунки власникiв бiблiотек з їх родичами, друзями,
колегами. Окрiм того, маргiналiї на книгах колекцiї є джерелом до генеалогiчних, сфрагiстичних
та палеографiчних дослiджень.
