КРАВЧЕНКО Віктор Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.
Державний діяч.
З робітничої родини.
Народився 11 жовтня 1905 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ,
адміністративний центр однойменної області України).
Звів рахунки з життям 25 лютого 1966 р. в м. Нью-Йорку (США).
Закінчив Дніпродзержинський металургійний та Харківський технологічний (1935) інститути.
Служив в Червоній армії (1927-1929), працював майстром дніпропетровського заводу ім.
Петровського (1929-1935), начальником трубопрокатного цеху Нікопольського металургійного
комбінату (1935-1942), начальником Управління військового постачання Раднаркому РРФСР
(1942-1943), був членом радянської закупівельної комісії в Вашингтоні (1943-1944).
Лауреат французької премії Сент-Бева (1947).
Перу К. належить книга «Я обрав свободу» (1946).
Наш земляк попрохав політичного притулку в США і отримав його. Жив під псевдонімом.
У 1950-і він витратив кошти, одержані за численні перевидання своєї книги, на невдалі проекти
срібних копалень в Перу і розорився.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Ю. Лайонс, Л. Брежнєв, Е. Хэпгуд та ін.
***
ПРОГРЕСИВНЕ ВАРВАРСТВО
, з політичного кредо
В. Кравченка
Радянська диктатура є варварство, а не прогрес.
БРУДНИЙ ПАРАЗИТ, зі спогадів В. Кравченка
Орджонікідзе давно страждав від гострої астми і пошкодженої правої нирки. Він часто жартував
над своїми стражданнями. Кілька разів я бачив, як він знемагає після напруженої роботи, ...майже
непритомніє. Коли в 1936 році почалися надчищення, ...він заявив Сталінові протести,
влаштовував бурхливі сцени на засіданнях Політбюро, бився, мов тигр, з НКВС. ...Удар від арешту
П’ятакова, його найближчого помічника, різко вплинув на його здоров’ї.
Один мій друг був у нього кабінеті, коли хтось сповістив про арешт видатного інженера,
директора одного з підлеглих йому великих трестів. Комісар почервонів від люті, очі його
виблискували, він лаявся і кляв всіх так, як може лаятися темпераментний грузин.
...Орджонікідзе подзвонив Єжову і непередаваною мовою зажадав, аби той повідомив, чому
інженера заарештували без його (Орджонікідзе – авт.) дозволу. «Ти, маленький недоросток, ти,
брудний паразит», чув мій друг, як кричав комісар. «Як ти зважився! Я вимагаю, щоб ти послав
мені документи про цю справу, всі і негайно!»
Потім він зателефонував Сталінові, по прямому дроту, який сполучав основних вождів диктатури.
До цього часу його руки теліпалися, очі були налиті кров’ю і він тримався за те місце на спині, де
була хвора нирка.
«Коба», почув мій друг, як він ревів в телефон– Коба, це зменшувальне ім’я Сталіна– «чому ти
дозволяєш НКВС заарештовувати моїх людей, не сповістившись мене?»
Було довге мовчання, поки Сталін говорив на іншому кінці дроту. Потім Орджонікідзе перервав:
«Я вимагаю, щоб це свавілля припинилося! Я все-таки член Політбюро! Я підніму страшенний
скандал, Коба, якщо навіть це буде останнє, що я зроблю перед смертю!»
Два дні опісля, до повної несподіванки для сім’ї і лікарів, Орджонікідзе помер.
НАДАЛИ ПЕРЕВАГУ РІДНИМ ЛАНЦЮГАМ, з книги В. Кравченка «Я обрав свободу»
Були потрібні місяці прямого знайомства з німецькою жорстокістю, аби подолати моральне
роззброєння російського народу. Росіяни мали знову навчитися ненавидіти нацистів, після двох
років, впродовж яких Гітлер зображався як друг Росії і як друг миру. Не слід забувати, що в перші
тижні війни цілі дивізії Червоної Армії здавалися супротивникові майже без боротьби.
Якби ворог ...виявився людянішим і виявив більше політичного розуму, він би уникнув більшої
частини запеклого партизанського опору, що турбував його день і ніч. Натомість, німці, в своєму
фантастичному расовому засліпленні, вбивали, мучили людей і забирали в рабство. Над
колективізацією, яку ненавиділа більшість селян, завойовники поставили німецьке панування.
Замість жахливого НКВС німці принесли своє жахливе гестапо. Таким чином, німці виконали
чудову роботу для Сталіна. Вони перетворили величезну більшість населення, як в захоплених
областях, так і в тилу і в армії, в своїх ворогів. Вони дали Кремлю матеріал для розпалювання
всенародної ненависті до загарбників.
Якби ми воювали проти демократичної країни, гуманної, освіченої, такої, що несе нам дар свободи
і державної незалежності в сім’ї вільних народів, то вся картина була б іншою. Але росіянам дали
вибір виключно між своїм тираненням і тираненням іноземною. Той факт, що вони віддали
перевагу своїм ланцюгам перед іноземними, навряд чи може служити особливим джерелом
гордості для радянських диктаторів.
З КУЛЕМЕТА РОЗСТРІЛЯЛИ СОТНІ УВ’ЯЗНЕНИХ, з книги В. Кравченка «Я обрав
свободу»
Дехто з нас, в Раднаркомі, знав про випадки масового знищення ув’язнених, коли з’ясувалося, що
їх неможливо евакуювати – це відбувалося в Києві, Мінську, Смоленську, Харкові, в моєму
рідному Дніпропетровську, в Запоріжжі.
Один такий епізод залишився у мене в пам’яті в подробицях. У маленькій Кабардино-Балкарській
радянській «автономній республіці», поблизу Нальчика, знаходився молібденовий комбінат
НКВС, який використовував на примусову працю. Коли Червона Армія відступала з цього району,
декілька сотень ув’язнених, з технічних причин, не могли бути своєчасно вивезені. Директор
комбінату, за наказом комісара Кабардино-Балкарського НКВС товариша Анохова, розстріляв з
кулеметів цих нещасних чоловіків і жінок до одного.
Після того, як район був звільнений від німців, Анохов одержав нагороду і був призначений
головою раднаркому цієї республіки.
НЕПОВЕРНЕНЕЦЬ, з анотації видавництва до книги В. Кравченка «Я обрав свободу»
Віктор Кравченко, у минулому комуніст і крупний працівник радянського апарату, скористався
своїм відрядженням до Америки, щоб ...стати неповерненцем. Його книга, в якій з винятковою
правдивістю освітлюється життя радянської країни, правлячих верхів і задавлених гнітом низів,
зіграла чималу роль у формуванні правильного ставлення світової громадської думки до
радянського тоталітарного режиму.
Віктор Кравченко не письменник і не журналіст. Тим сильніше звучить його проста і правдива
розповідь про радянську країну, в якій він був не рядовим виконавцем, а належав до
комуністичної еліти. Кравченко нічого не прикрашає, нічого не додає і нічого не збавляє з того,
що він бачив і пережив. Його чесна і правдива книга– це освітлення шляху, яким навіть
переконаний комуніст, якщо він правдива і чесна людина, неминуче приходить до заперечення
комунізму і до боротьби з ним.
ДЛЯ УСЬОГО СВІТУ, з виступу В. Кравченка на паризькому судовому процесі
Мільйони людей хотіли б зробити те, що зробив я, і серед тих свідків, яких Політбюро пришле на
мій процес, будуть люди, яких я знаю, яких я знав, і які думають, як я, але у них залишилися
заручники в Москві, їхні дружини і діти, і вони нічого про це не скажуть.
Те, що я вчинив, я вчинив і для російського народу, і для всього світу...
Я– син і онук робітника. Я сам робітник. З робітників я піднявся на радянські верхи. І тепер я
говорю радянській владі:
Ви вкрали революцію.
Ви навчили російський народ страху.
Ви задушили його терором.
Ви вкрали у нього його перемогу над зовнішнім ворогом.
Ви загрожуєте світові нечуваним жахом нової війни. Ви загрожуєте йому зброєю світового
комунізму.
ТАЄМНИЦЯ КНИГИ КРАВЧЕНКА, з передмови Н. Берберової до книги «Справа Кравченка.
Історія процесу»
13 листопада 1947 року прокомуністична щотижнева газета «Леттр Франсез» надрукувала
кореспонденцію, підписану «Сім Томас», прислану нібито з Америки, під заголовком «Як був
сфабрикований Кравченко». У цій статті автор, американський журналіст, розповідав про свою
зустріч і розмову з якимсь агентом …американської секретної служби. Цей агент відкрив
журналістові «таємницю книги Кравченка».
Кравченко, дізнавшись про цю статтю, зараз же притягнув до суду газету.
13 січня «Леттр Франсез» звернулася до французького міністерства закордонних справ з
проханням надати в’їзні візи 16-ти радянським свідкам і трьом, які живуть в Америці і Англії. Візи
ці негайно були надані. Проте свідки з Москви з’явилися лише в останню хвилину перед виступом
в суді, коли процес вже ішов, і лише в кількості п’яти осіб. Свідки ж Кравченка, понад 20-ть, були
завчасно привезені з Німеччини....
Як з’ясувалося пізніше, адвокати Кравченка і він сам понад 5000 пропозицій від нових емігрантів
приїхати свідчити на процес. З цієї кількості були вибрані люди, котрі знали Кравченка або його
першу дружину Зінаїду Горлову, жителі Дніпропетровська і Харкова, які могли краще за інших
пам’ятати умови життя, описані в книзі. Таким чином, до Парижа приїхали інженери,
співробітники Кравченка, його вчитель по Харківському інституту, колгоспники, розкуркулені в
1931-1932 рр., студентка-медик, яка вчилася разом із З. Горловою... Частина з них говорила
російською, – українською мовами.
МІСЦЕ ДЛЯ СНУ ВІДМІРЮВАЛИ СІРНИКАМИ, з книги Н. Берберової «Справа Кравченка.
Історія процесу»
Красива людина, з розумним, енергійним лицем, Кизило рік тому вилікувався від туберкульозу, на
який хворів, унаслідок випробуваних мук в підвалах НКВС. Він розповідає детально про
тортури...
У камері можна було лише стояти, а якщо лягали, то їм відмірювалося місце сірниками.
Він бачив побитих жінок, дитячі камери; він бачив, як водили на розстріл.
...Дорогою, в скотинячих вагонах, ув’язненим давали солону рибу і хліб, з сибірської станції йшли
сто кілометрів пішки сорокаградусним морозом. Слабких пристрілювали (так загинув директор
тресту з Казахстану і знайомий свідка, лікар).
У Північно-уральському таборі ті, хто був засуджений більше, ніж на 10 років (як сам свідок),
були призначені на важку роботу– робити рушничні болванки.
– Тут я бачив академіків, наркомів, 14-річних хлопчиків, євреїв, грузинів, поляків, киргизів. Це був
теж Радянський Союз, тільки інший... Повертаючись після роботи (12 кілометрів пішки), сушили
одяг, лягаючи на неї на ніч.
Кизило написав додому дружині скаргу. Вона розмножила її і розіслала до всіх установ. В цей час
змістили Єжова, і Кизило помилували. Він повернувся на батьківщину і запитав: «За що мене 18
місяців тиранили?» Але йому дали зрозуміти, що краще про все забути і ні про що не питати.
