ГОНСІОРОВСЬКИЙ Фелікс Вікентійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-польський.
Архітектор.
З шляхтянської родини.
Народився 12 листопада 1815 р. в м. Луцьку Волинської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр Волинської області України).
Помер в 1894 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної області
України).
Навчався у Варшаві.
Працював одеським архітектором (1851-1894).
Починав, зокрема, з будинку Сабанського (поч. 1850-х) на перетині вул. Торгова і Софіївська (не
зберігся) та «Шахського палацу» (1851-1852).
Потім настала черга будинків Маразлі на Приморському бульварі, Ількевича, Санца, Мангубі і
готелю «Імперіал» на Дерибасовській, будинків Маврокордато на Грецькій, Толстого на
Надєждінській, Баржанського на Рішельєвській, Анатра на Пушкінській, Новикова на Гаванній.
За проектами нашого земляка також зведені Археологічного музею, міської бібліотеки на Біржовій
площі, Комерційного училища на Преображенській, римсько-католицького костьолу на
Катерининській.
Значна частина творінь нашого земляка за категорією місцевого значення занесена до Державного
реєстру нерухомих пам’яток України.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Ю. Дмитренко, Л. Влодек, О. Бернардацці, Ф. Фельнер, Г.
Гельмер, М.Толвінський та ін.
***
ВИРАЗНИЦЯ ЗВИЧАЇВ
, з творчого кредо Ф. Гонсіоровського
Архітектура– виразниця звичаїв.
ТВОРЕЦЬ КАМ’ЯНОЇ МУЗИКИ, з статті «Гонсіоровський Фелікс» в книзі «Одесика –
енциклопедія про Одесу»
Коли у середині ХIX ст. Одеса відбулася як європейське місто, переповнене не лише товарами, а й
послугами, польська аристократія побажала влитися до рядів «міських обивателів». Це були так
звані «магнати», які продавали через порт сільськогосподарську продукцію своїх подільських
маєтків і мали на цьому бізнесі величезні бариші. Виникла настійна необхідність їх гідного тут
облаштування. Як відомо, попит народжує пропозицію. У місто приїхав молодий діяльний
архітектор польського походження Фелікс Вікентійович Гонсіоровський.
Хто ж цей заповзятливий, дещо загадковий і такий працездатний архітектор? У різних джерелах
навіть ім’я його пишеться по-різному – Петро, Федір і, нарешті, найвживаніше – Фелікс. Він був
честолюбний, а ще – талановитий, і, до того ж, – працелюбний.
Гонсіоровський став зводити саме такі розкішні палаци, яких бажала спроможна і родовита
польська аристократія. А коли одеська еліта побачила творіння рук його, вона теж вирішила не
відставати від магнатів, і до самої смерті архітектор був буквально завалений приватними
замовленнями. Важко навіть перерахувати побудовані ним особняки, вілли, дачі, прибуткові
будинки, громадські будівлі і споруди, значна частина яких збереглася по сьогоднішній день.
Архітектура Одеси епохи «стилізаторства» і «романтизму» найкращим чином відображена в
численних будівлях, побудованих за проектами Ф. В. Гонсіоровського. Його споруди буквально
«наповнюють» центральну частину міста.
...Виняткове значення для збагачення досвіду зіграло зведення під його керівництвом віадука
через Карантинну балку. Перекинути подібний міст – найдовший в місті – через Польський і
Левашівський спуски – задумали ще в 1840-х рр. Над проектом працювали досвідчені архітектори.
А в 1852 р. розпочали будівництво за розробками столичного майстра К. Я. Маєвського, але
незабаром воно було зупинено через недостатньо переконливе інженерне рішення.
Тільки у 1862-1863 рр., всього за рік, Ф. В. Гонсіоровський віртуозно вирішив складне завдання.
Загальною могутньою пролітною будовою довжиною 120 м було сполучено два (!) мости. З метою
економії високоміцних будівельних матеріалів простір між «черепашковою опалубкою» зведень
був заповнений утрамбованим будівельним сміттям.
Останнім значним експериментом стало для архітектора проектування і зведення будинку
дешевих квартир по вул. Канатній, призначеного для незаможних прошарків населення. Ця
найбільша в Одесі тих часів житлова будівля зайняла цілий квартал.
...Він пішов з життя в 1894 році, а будівля громадської бібліотеки Херсона, визнана однією з
найгарніших у місті, була побудована лише опісля три роки. Так слава творця кам’яної музики
пережила свого володаря.
ПЛАСТИКА ПСЕВДОГОТИКИ, з статті О. Шпинковського «Свято на вулиці Ланжеронівській»
Архітектуру Одеси епохи «романтизму» не можна уявити без численних споруд, побудованих за
проектами Фелікса Гонсіоровського. Маса цих будівель дещо затьмарює роботи інших майстрів,
які здаються яскравими краплями в повному морі чарівної своєрідності творінь Гонсіоровського.
Приїхавши в 1851 р. з Волині, Фелікс Вікентійович Гонсіоровський починає працювати в Одесі.
Вже перші його споруди стають програмними в розвитку архітектури міста. Замість шаблонних
форм «класицизму», архітектор пропонує витончену, чудово опрацьовану пластику
«псевдоготики».
...Про стилістичні особливості творчості Гонсіоровського можна розповідати багато цікавого.
Можемо впевнено стверджувати, що в сімдесяті роки він остаточно звернувся до форм
італійського Відродження. В цьому стилі майстер звів більшість будівель як суспільного, так і
житлового призначення. У тому числі й будівлю найстарішого музею Одеси, археологічного,
якому цьогоріч виповниться 125 років.
...До середини 19 сторіччя кількість накопичених матеріалів зросла настільки, що назріла
необхідність в окремій фундаментальній будівлі музею. Завдяки Феліксу Гонсіоровському цю
проблему було вирішено в 1883 р. Двоповерховий будинок в стилі класицизму зведено з каменя-
черепашника, потиньковано (з тильної сторони головного фасаду через спад рельєфу має
цокольний поверх). Навкруги великої центральної зали групуються малі виставкові зали та
службові приміщення. Головний фасад, звернутий у бік площі, гарно та багато декоровано. На
терасі зі сходами по боках розміщено чотириколонний портик Коринфського ордену, увінчаний
трикутним фронтоном.
МАЕСТРО ПАЛАЦЦО, з кореспонденції Ю. Шевченко «Архітектор для еліти»
Гонсіоровський першим почав зводити палаццо, яких бажала спочатку польська аристократія, що
влаштувалася тут, а потім, за її прикладом, і вся одеська еліта з інших етнічних колоній.
ЗАВЕРШИВ ГОНСІОРОВСЬКИЙ, з статті «Катедральний собор Успіння пресвятої богородиці»
на catholic.od.ua
Собор почали будувати у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Цей проект
допрацював і завершив будівництво Фелікс Гонсіоровський. Храм освятив 16 серпня 1853 року
єпископ Фердинанд Канн.
Храм побудований у формі латинського хреста. Ззовні його стиль можна назвати як змішаний
романський і готичний. Фронтони і вікна дзвіниці виконані в готичному стилі, подвійні
напівкруглі вікна і напівколони, восьмикутний купол – в романському.
До собору вели три входи, над центральним розташовувався орган. Розрахований собор приблизно
на 2000 віруючих. Ось як було описано внутрішнє вбрання храму в книзі «Одеса і її околиці.
Путівник і довідкова книга» (1892): «Архітектура церкви зовні не представляє нічого особливого, але всередині – надзвичайно красива. Стіни і пілястри оброблені під білий мармур; підлога
мармурова; особливо ж ефектна колонада, що йде по обох сторонах, і вівтар художньої роботи, з
іконою Успіння Пресвятої Богородиці, копія картини Рафаеля, роботи художника Фішера (дар
графині Ольги Наришкіної).
ОРЕНДУЄ КОМЕРЦІЙНА СТРУКТУРА, з кореспонденції І. Холодкової «Шахський палац»
Для архітектури Одеси середина дев’ятнадцятого століття стала періодом активного садибно-
палацового будівництва. І саме тоді «біля синього моря» з’явився «Шахський палац».
Крупний польський поміщик Зенон Бжозовський вирішив обзавестися в портовому місті садибою.
Устремління архітектора Фелікса Гонсіоровського співпали з інтересами замовника– обидва
прагнули створити собі певний імідж в певних кругах. Тому і місце розташування садиби, і її
стиль– це своєрідний реверанс у бік генерал-губернатора Новоросійського краю графа М.
Воронцова, одеська резиденція якого розташовувалася навпроти. І архітектурне рішення
комплексу– в стилі ранньої англійської готики і середньовічної європейської архітектури–
повністю відповідає стилю палацу того ж М. Воронцова в Алупці.
За досить короткий період над стрімкою кручею виріс двоповерховий палац з черепашника і
облицюванням з інкерманського каменя. Він складається з двох крил– східного, орієнтованого на
палац Воронцова, і північного, оберненого у бік моря. У західній частині споруджено
двоповерховий корпус службового призначення (стайні, складські приміщення тощо) з проїздами
до внутрішніх двориків.
Архітектурні форми будівлі підкреслено монументальні. Стрілчасті отвори і біле кам’яне
облицювання додають візуальної легкості. Межі ділянки і сам палац утворюють напівзамкнений
двір, вхід до якого спроектовано через монументальну арку («в’їзну башту») з хвірткою, котра
нагадує кріпосний підйомний місток. Головний вхід вирішено у вигляді масивних пілонів, на які
спираються стрілчасті арки, що несуть один із залів другого поверху. Перед входом в палац
розташований фонтан.
Східне крило мало зальну структуру і було призначене для світського життя, з великим залом для
балів і будинкового театру. Північне крило мало комірчасту структуру з анфіладним розміщенням
дверних отворів і складало інтимну зону палацу.
...З 1917 року комплекс використовувався різними радянськими держустановами. З 1967 р. в
палаці було училище культури Одеського облвиконкому.
В кінці двадцятого століття почався період активного «відновлення втраченого», і садибу
Бжозовського передали в довгострокову оренду фірмі «Синтез Ойл» з обов’язковою умовою
проведення ремонтно-реставраційних робіт.
БУДУВАВ І В ХЕРСОНІ, з замітки О. Гриценка «Обласний палац урочистих подiй»
Будинок колишньої громадської бібліотеки (вул. 21 Сiчня, 24) зведений у 1896 році за проектом
архітектора Миколи Толвінського та Фелікса Гонсіоровського для Херсонської громадської
бібліотеки. Тут же розташовувалася перша експозиція Херсонського музею старожитностей,
заснованого видатним археологом Віктором Івановичем Гошкевичем.
Нині тут розташований обласний Палац урочистих подій.
ВЛАСНИМ КОШТОМ, бувальщина
За свідченнями сучасників, траплялися у Ф. Гонсіоровського й інженерні прорахунки. Так,
поспішно споруджені сходи на початку вул. Гоголя ...сповзли під своєю тяжкістю вниз разом з
частиною схилу.
Це загрожувало архітекторові примусовими роботами в штрафних ротах. Проте Ф.
Гонсіоровський знайшов вихід: він звів сходи удруге – уже власним коштом.
