КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Потоцкий Ян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПОТОЦЬКИЙ Ян Йосипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-російський.

Письменник, журналіст, видавець, історик, етнограф, географ, соціолог, археолог. Перший славіст,

вихідець з України, який досліджував ранню історію скіфів, сарматів, слов’ян. Першим у світі

піднявся у повітря на кулі власної конструкції (1790).

З графської родини. Батько, Потоцький Й., – коронний кравчий.

Народився 8 березня 1761 р. в с. Пикові Вінницького повіту Подільської губернії Російської

імперії (нині – Калиновський район Вінницької області України).

Звів рахунки з життям пострілом у голову 20 листопада (2 грудня )1815 р. в с. Уладівцях

Пиківської волості Вінницького повіту Подільської губернії Російської імперії (нині – Літинський

район Вінницької області України).

Мав пристойну домашню освіту, стажувався у професорів Женеви та Лозанни (1774-1778),

закінчив Віденську військову академію.

Дійсний член Варшавського товариства друзів науки (1803).

Почесний член петербурзької Імператорської академії наук (1806).

Почесний доктор Московського університету (1808).

Мальтійський лицар (1779).

Таємний радник.

Кавалер російського ордена св. Володимира I-го ступеня.

Подорожував Італією, Сицилією, Мальтою, Тунісом, Грецію, Сербією, Марокко, Угорщиною,

Францією, Швейцарією, Британією, Іспанією, Єгиптом, Туреччиною, Голландією, Китаєм,

Монголією, Сибіром, Кавказом.

Перу П. належать сотні газетних і журнальних публікацій. Проте він серйозно займався і наукою.

Серед його значних доробків – п’ятитомник «Дослідження Сарматії» (1789-1892),

чотирьохтомник «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію і слов’ян» (1796),

книги «Коротка історія народу Росії» (1802), тритомник «Давня історія Волинської губернії»

(1804-1805), «Археологічний атлас Європейської Росії» (1805), «Основи хронології».

П. також – автор світового пригодницького бестселера «Рукопис, знайдений в Сарагосі» (1847), за

яким польський режисер В. Хас зняв однойменний фільм (1965). За мотивами роману іспанський

драматург Ф. Н’єва написав комедію (2003).

Всього наш земляк залишив після себе 24 великі наукові праці.

Що стосується особистого життя, то наш земляк, розлучившись з Ю. Любомирською, взяв шлюб з

К. Потоцькою (1798).

Серед друзів та близьких знайомих П. – А. Чарториський, Ж.-П. Бланшар, Олександр I, В.

Головнін, Ф. Месмер, І. Гудович, Каліостро, Л. К. Сен-Мартен та ін.


***

БЛАГОСЛОВЛЯЮ НАУКУ,

з професійного кредо Я. Потоцького

Благословляю науку, яка дала мені щастя, спокій і навіть насолоду, всупереч жахливому хаосу, в

який занурений наш час.


ВІДПОВІВ, ЩО ПОМЕР, з роману Я. Потоцького «Рукопис, знайдений в Сарагосі»

Заходячи в провулок Августинів, Бускерос показав мені своїх караульних і дав їм пароль.

– У випадку, якщо тут з’явиться сторонній, мої друзі зроблять вигляд, ніби побилися один з

одним, так що він мимоволі буде вимушений повернути назад. А зараз, – додав він, – ми вже біля

цілі. Ось драбина, щоб тобі лізти вгору. Ти бачиш, вона міцно обперта об стіну. Я стежитиму за

умовними знаками, і як тільки я плесну в долоні, лізь.

Але кому могло б прийти в голову, що після всіх цих планів і приготувань Бускерос переплутав

вікна. Проте це було так...

Отримавши сигнал, я, хоч і з забинтованим плечем, відразу ж поліз вгору, тримаючись однією

рукою. Залізши, я не знайшов, як було обумовлене, нагорі відкритої віконниці, і мені довелося

стукати, зовсім не тримаючись руками.

У цю мить хтось різко відчинив вікно, ударивши мене віконницею. Я втратив рівновагу і з самого

верху драбини впав на складену внизу цеглу. Зламав у двох місцях вже поранене плече, зламав

ногу, котра застрягла між щаблями, а іншу вивихнув і всього себе скалічив – від шиї до крижів.

Той, хто відчинив вікно, мабуть, хотів моєї смерті, оскільки вигукнув:

– Ти помер?

Боячись, аби він не побажав мене добити, я відповів, що помер.


ВСУПЕРЕЧ ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ, з розвідки С. Баженової «Ю. Роллє в суспільному і

краєзнавчому русі Правобережної України другої половини ХІХ ст.»

На початку ХІХ ст. відомий польський магнат, просвітитель, письменник, публіцист та історик,

подолянин граф Ян Потоцький ...видав у Петербурзі французькою мовою невеликі книги

«Стародавня історія Подільської губернії» та «Стародавня історія Волинської губернії» (1805).

У цих дослідженнях автор уперше здійснив спробу науково узагальнити відомості з історії

первісного суспільства та доби середньовіччя Волині та Поділля, обґрунтувати тут автохтонність

місцевих східнослов’янських племен і визнав їх невід’ємною складовою частиною Київської Русі,

що йшло всупереч з тогочасною польською історіографією.

Крім того, Ян Потоцький виступив ініціатором підготовки археологічних карт регіонів. 1805 року

він опублікував французькою мовою «Археологічний атлас європейської Росії». В ньому були

вміщені знані на той час стародавні поселення, городища, кургани, подані описи старожитностей,

у тому числі в Правобережній Україні.


ЙОГО ОЧИМА, з статті С. Дударєва «Росія і Північний Кавказ в кінці XVIII – першій половині

XIX ст.: погляд зовні»

Я. Потоцький далекий від ідеалізації історичного побуту описуваних ним етнічних груп. ...Він

неодноразово відзначає факти грабіжницьких нападів представників низки північнокавказьких

гірських народів (аварців, лезгин, черкесів, чеченців й ін.) на своїх сусідів, торгові каравани і

випадкових подорожніх, а також російські станиці і поселення. Примітно, що в оцінках даного

явища граф, все ж таки, залишаючись сином своєї епохи, деколи атестував прихильність до

грабежу як «національний забобон».

Втім, престижність отримання тих чи інших благ подібним шляхом, насправді, мала виразне

втілення в менталітеті горців того часу. Про це свідчить, зокрема, вислів чеченської «княжни», що

його наводить Я. Потоцький, котра «вважає, що там, де не грабують на великих дорогах, життя

дуже нудне і монотонне, і для неї вкрадена хусточка набагато приємніша, ніж куплене перлове

намисто».

...Спостереження Потоцького (і в цьому їх важлива роль!) дозволяють бачити той факт, що набіги

в кінці XVIII ст. не мали ніякої політичної підоснови і мали чисто економічний характер,

відображаючи також пережитки військово-демократичного менталітету в гористому середовищі.

...Хотілося б завершити наш короткий і неповний огляд ще одним спостереженням графа, вельми

актуальним для доль культурної спадщини регіону. Він зафіксував один сумний, але очевидний

факт... Історичні пам’ятки Північного Кавказу у міру включення регіону до складу Росії безжально

руйнувалися переселенцями з південних і центральних губерній, а також в ході російського

«індустріального» освоєння краю. Я. Потоцький свідчить, що з п’ятдесяти мавзолеїв

(золотоординської епохи), бачених Гюльденштедтом в Маджарах, залишилося лише чотири!


ПУСТИВ СРІБНУ КУЛЮ В ГОЛОВУ, з дослідження Л. Баженова «Історик Поділля і Волині

граф Ян Потоцький (кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст.)»

Його життєвий шлях – це суцільний калейдоскоп подій, почасти авантюристичних, які варті

повістей, романів-вестернів. Наведемо тільки окремі приклади з них.

Уже 1778 року Потоцький виїхав до Відня, вступив на службу до австрійських військ і взяв участь

в бойових діях у Баварії.

В 1779 році він знаходиться в Сицилії, Тунісі, учасник походу Мальтійського ордену проти піратів

Середземномор’я. Далі він у «гарячих» точках Іспанії (1781), Сербії та Угорщини (1784), Голландії

та Англії (1786).

Наслідком цих мандрів стали його репортажі, які хвилювали і збуджували уяву тогочасного

читача, принесли йому гучну славу.

В 1788 році Потоцький повертається до Варшави і від подільської шляхти обирається депутатом

чотирьохрічного сейму, який шукав шляхів реформ, щоб уникнути поділу Речі Посполитої. Ян

Потоцький запропонував у боротьбі проти Австрії та Росії за незалежність озброїти польських

селян і створити всенародну армію. Зрозуміло, польській аристократії це було не до вподоби.

1790 року він уже в Парижі і, вступивши до лав якобінців, опинився на барикадах Великої

Французької революції.

В 1792 році він знову у Варшаві, у вихорі політичних подій. Розбрат у польських політичних

таборах, який вів до загибелі країни, переорієнтував його світоглядні позиції на Росію. 1793 року

Потоцького прийняла імператриця Катерина ІІ, здивувала його «розумінням» французьких

вільнолюбних ідей.

У 1802 р. Олександр І запрошує автора до Петербургу, на службу в Міністерство іноземних

справа. Уже 1805 року Потоцький очолює делегацію російських вчених до Китаю, 1806 року

організовує дипломатичний демарш проти наполеонівської Франції. Після підписання

Тільзітського миру, Потоцький залишає державну службу і поселяється в помістях спочатку

Волині, а з 1811 року постійно проживає в с. Уладові (Вінниччина), де завершує написання книги

«Рукопис, знайдений у Сарагосі».

Важка хвороба, неможливість вести активний спосіб життя, бути в центрі світових подій призвели

до психічного розладу. ...Власноручним пострілом у голову Ян Потоцький завершив свої земні

справи.


ПОМСТА СХІДНИХ МАГІВ, з кореспонденції С. Михайлова «Таємниця графа Яна Потоцького»

Ексцентричний польський граф відомий як автор одного з найзагадковіших літературних творів

XIX століття – «Манускрипту з Сарагоси». Це химерна суміш історій про надприродні події,

складена за принципом арабських казок «Тисяча і одна ніч». Головний герой книги, молодий

бельгійський офіцер Альфонс ван Ворден, розповідає про дивовижні пригоди, які трапилися з ним

впродовж 66 днів, пов’язаних з кабалістами, демонами, ожилими трупами, астрологами і

таємними товариствами.

...Зміст «Манускрипту» є «східною фантастикою», в ньому описана безліч магічних обрядів,

подані рецепти магічних напоїв, за допомогою яких нібито можна перетворитися на звіра чи в

птаха і проникнути в підземний світ. Проте велика частина рецептів і керівництв зашифрована або

описана в алегоричній формі. У книзі також зроблена низка зашифрованих історичних прогнозів,

котрі нагадують пророцтва Каліостро.

...Останні роки життя графа оповиті таємницею. Він усамітнився у фамільному маєтку на Поділлі,

там поринув у меланхолії і майже збожеволів. Говорили, що Потоцький боїться переслідування

східних магів. Носії стародавніх таємних знань буцімто присягнулися помститися європейцеві за

те, що він розкрив в своїй книзі їхні секрети.

Сусіди-поміщики і місцеві селяни не полюбляли Потоцького, говорили, що він перевертень, який,

перетворившись на вовка, нишпорить навколишніми лісами. Як відомо, перевертня можна убити

лише за допомогою срібної кулі. Легенда свідчить, що Потоцький убив себе сам. Він відлив кулю

з срібла у вигляді суниці, зарядив пістолет, вставив дуло в рот і натиснув на курок.

Що примусило графа вчинити так, неясно. Не виключено, на самогубство його змусив емісар, що

прибув з Монголії чи Єгипту. У кімнаті, де знайшли труп Потоцького, безладно валялися

розкидані листи рукописів, частина яких була спалена в каміні.