КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Нищинский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

НІЩИНСЬКИЙ Петро Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-український.

Поет, перекладач, композитор. Псевдонім – Петро Байда.

З родини церковного служки. Батько, Ніщинський І., – паламар.

Народився 9 (21) вересня 1832 р. в с. Неменці Липовецького повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).

Помер 4 (16) березня 1896 р. в с. Ворошилівці Вінницького повіту Кам’янець-Подільської губернії

Російської імперії (нині – Тиврівський район Вінницької області України), де гостював у своєї

доньки. Похований на місцевому цвинтарі. За ініціативою М. Білінського на надгробку

встановлено пам’ятник (1910).

Навчався в Києво-Софійському духовному парафіяльному училищі (1842-1845), Києво-

Подільському духовному училищі (1845-1849), Київській духовній семінарії (1849-1850), закінчив

філософський і богословський факультети Афінського університету (1852-1856).

Працював викладачем однієї з гімназій м. Афіни (1856-1857), духовної семінарії м. Петербург

(1857-1860), низки навчальних закладів м. Одеса (1860-1875), чоловічої і жіночої прогімназій м.

Ананьєв (1875-1882), другої одеської гімназії (1882-1888), однієї з шкіл м. Бердянськ (1888-1890).

Кавалер ордена св. Станіслава 3-го ступеня (1883).

Автор книг «Граматика російської мови для грецького юнацтва» (1868), «Досвід елементарного

керівництва при вивченні грецької мови в гімназіях і прогімназіях» (1870).

Брав активну участь у складанні російського-українського словника.

Переклав українською мовою «Антігону» Софокла (1883), «Одіссею» Гомера (1885), шість пісень

«Іліади» Гомера (1902-1903).

У свою чергу, переклав грецькою мовою «Слово о полку Ігоревім» (1881).

Упродовж життя збирав та обробляв українські народні пісні, писав музичні твори, організовував

музичні колективи, керував ними. Серед найвідоміших – «Вечорниці», «Закувала та сива зозуля»,

«Козак Софрон», «Ой, гук, мати, гук», «Про Байду», «Панщина», «Нудьга»,

«Дівчинонько-голубонько», «У діброві чорна галка».

Останні роки життя провів вдівцем в однокімнатній холодній одеській квартирі.

Ім’ям Н. названо вулиці в м. Ананьєв і м. Київ (1961). В ананьєвському краєзнавчому музеї є

спеціальний стенд, у місцевій музичній школі – меморіальний куточок, присвячений видатному

землякові.

Пам’ятник митцеві встановлено в містах Ананьєв (1982), і Вінниця; його ім’я носить одна з вулиць

м. Київ.

Про долю нашого земляка йдеться у розділі «Від «Слова» до «Іліади»: Петро Ніщинський» Ю.

Микитенка книги «Сяйво Гіппокрени» (2008).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – М. Аркас, І. Франко, М. Костомаров, П. Саксаганський, А.

Капустін, М. Лисенко, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, П. Сокальський, М. Тобілевич, М.

Садовський, А. Желябов та ін.


***

КОХАЮСЯ В НАДІЇ

, з творчого кредо П. Ніщинського

Я кохаюсь в надії, що колись, хоч і в далекому потомстві, а все-таки «старий Байда», наш батько,

спом’янеться добрим словом на імення українського Гомера.

ПРЕКРАСНИЙ ПЕРЕКЛАД, з оцінки творчості П. Ніщинського І. Франком

З-поміж творів поетичних у «Ниві», безперечно, перше місце займає прекрасний переклад шостої

пісні Гомерової «Одіссеї», доконаний Ніщинським. Про цей переклад нічого й говорити. Хто

тямить його майстерний переспів Софоклової «Антігони», той знайде і в переспіві пісні про

Навсікаю ті самі добрі прикмети без тих дрібних похибок манірності, які ми закинули були в

«Антігоні».


СПОКІЙНА ЯСНІСТЬ І ПІДНЕСЕНА КРАСА, з оцінки творчості П. Ніщинського В.

Горленком

Повний переклад «Одіссеї», рівноцінний надрукованому уривкові, поставив би його в українській

словесності на дуже почесне місце... В прекрасних гекзаметрах «Одіссеї» не помітно зусиль; вірш

вільний і легкий, у мові нема жодного вимушеного звороту і, що найважливіше, прегарно

переданий загальний дух твору давнини, та спокійна ясність, та піднесена краса, якими, як

промінням сонця, наскрізь пронизаний утвір «всевидющого сліпця».

ЗАГУБЛЕНИЙ ТАЛАНТ, з інтернет-порталу Тернопільського державного педагогічного

університету ім. В. Гнатюка

Доля Петра Ніщинського склалась досить трагічно, це ще один «загублений талант» в нашій

багатовіковій мистецькій спадщині. Він, як і Ведель, Шевченко, Стус, через несприятливі

обставини не зміг розкритись у повну міру своїх можливостей.

Батько хлопця рано помер (майбутньому композиторові було на той час лише сім років, а його

братові – п’ять). Мати, аби вивести хоч якось дітей «в люди», все спродала та й подалась до Києва,

влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала навчатись.

На метикуватого Петра з чудовим голосом звернув увагу ієромонах Антонін і запросив його до

себе. А коли ж у 1850 р. отримав призначення настоятелем посольської церкви в Афінах, то взяв з

собою і вісімнадцятирічного служку. Так Ніщинський опинився у Греції, а пізніше, в зв’язку з

посольськими обов’язками Антоніна, побував і в Італії.

Завершення навчання відзначилось написанням магістерської праці та незворотнім рішенням:

Ніщинський вирішив обрати не духовну, а світську педагогічну кар’єру, незважаючи на

умовляння Антоніна, на той час вже архімандрита.

У 1857 р. молодий вчений повертається у Петербург та отримує місце викладача грецької мови у

духовній семінарії. Проте перебування тут виявилося надто складним матеріально; на скромну

платню учителя Ніщинський не зміг утримувати родину (він одружився), тож мусив повертатись

до Афін. Проте і там йому не вдалося затриматись надовго.

…Одеський період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким. З одного боку, він не мав

змоги знайти постійної роботи впродовж п’яти років, і перебивався випадковими заробітками,

його сім’я жила у постійних злиднях. З другого, незважаючи на ці скрутні обставини, він

надзвичайно активно працює і як вчений-філолог, і як український громадський діяч, і як

музикант.

Ці ж роки стали і часом його перших композиторських спроб. Характерно, що розпочинає він

свою творчість з обробок народних пісень, особливо тяжіючи до героїчного фольклору. Один з

перших і кращих своїх творів – обробку історичної пісні про Байду, Ніщинський присвятив

Лисенку, а надалі деякі свої друковані твори підписуватиме псевдонімом «Петро Байда».

Великі надії покладав Ніщинський на переїзд до Києва у якості викладача грецької та латинської

мови, тим паче, що такі можливості раз у раз виникали. Проте нехіть і упередженість чиновників

до педагогів-українців, призвела до того, що Ніщинському остаточно відмовляють в отриманні

державної роботи не лише в Києві, а навіть в Одесі.

У відчаї він вимушений покинути останню і переїхати до маленького провінційного містечка

Ананьєв. …Тут були написані кращі твори композитора – «Порада», «Нудьга», тут же вперше

будуть поставлені «Вечорниці», вставна дія до драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

Талановитий педагог і перекладач, активний громадський діяч, Ніщинський часто ставав «сіллю в

оці» недалеким і ворожим до всього українського царським чиновникам – керівникам освіти. Так

сталось і в черговий раз: після того, як Ніщинський здійснив переклад усієї «Одіссеї» (понад 12

тис. строф!), його рукопис забороняють до друку, а його самого переводять на значно гіршу

посаду вчителя давніх мов у недалекий Бердянськ.


ВЕЛИКИЙ МАЙСТЕР ТОНІВ, з розвідки О. Мельник «Його мелодії проймали катів»

Достовірний факт: як розповідала льотчиця, Герой Радянського Союзу М. Раскова, коли виступав

Червонопрапорний ансамбль пісні і танцю Радянської армії і виконував «Закувала та сива зозуля»,

то Сталін підспівував, а йому вірнопіддано вторував Ворошилов. Отож і катів проймала чудова

мелодія!

В хлопця були чудові музичні здібності, він співав у семінарському, академічному та

митрополичому хорах і набув слави «голосистого».

У бурсі, де вчився Ніщинський, плекали співацькі традиції. Школярі не тільки вивчали музично-

теоретичні предмети, а й добре знали народні мелодії, охоче співали канти, романси, пісні

«морального» змісту. Під час канікул бурсаки мандрували по селах, заробляючи на хліб насущний

показом вистав із співами і танцями.

Після закінчення духовного училища в 1849 році юнака прийняли до Київської духовної семінарії.

І тут обдарований Петро мав відмінні оцінки зі «словесності, математики, історії, стародавніх і

нових мов».

…Увагу Ніщинського особливо приваблював героїчний епос, в якому оспівувалася боротьба

українського народу проти турецької вояччини та польської шляхти. 1870 року після тривалих

зволікань йому вдалося одержати дозвіл від цензора на публікацію української народної пісні

«Козак Софрон» у власній обробці для хору з супроводом фортепіано. В ній йдеться про похід

славного війська запорозького на турецьку орду, що плюндрувала українські землі.

Цю патріотичну пісню Ніщинський записав у селі Сміла Херсонської губернії, в її обробці він

прагнув підкреслити характерні риси старовинних народних мелодій епічного характеру, типову

для історичних пісень орнаментику і своєрідну ладову структуру. Вдало зроблений фортепіанний

супровід, який нагадує то кобзарські награвання, то народні похідні марші із наслідуванням

грізних ударів запорозьких тулумбасів.

У 1872 році М. Кропивницький написав п’єсу «Невільник» на сюжет поеми Т. Шевченка

«Сліпий». Є підстави думати, вважає музикознавець Валеріан Довженко, що саме для цієї п’єси

Ніщинський написав як вставний номер славнозвісний чоловічий хор «Закувала та сива зозуля».

Це – чотири своєрідні образи-картини, об’єднані патріотичною ідеєю. Цікава прикмета: якщо

текст пісні передає тяжкі випробування невільників і жорстокість турків, то музика не вселяє

почуття страху чи страждань, особливо в четвертому епізоді. Цього П. Ніщинський досягає

використовуючи могутні вигуки тенорової партії – «султани!», «кувати!», «кайдани!», що звучать

на тлі грізної та мужньої партії басів. Таким чином створюється перегук між запорізьким військом

і невільниками, що сягає монолітного, урочисто-радісного звучання. Ніщинський, який

бездоганно володів прийомами хорового письма, зумів яскраво та доцільно розподілити вокальні

партії. Героїко-епічний характер цієї музики навіяний як поезією Т. Шевченка, так і народними

піснями і думами.

…Ніщинський був добре знайомий з народовольцем А. Желябовим. Після арешту останнього

поліція, за доносами провокаторів, зацікавилась Петром Івановичем. Не випадково його

неодноразові клопотання про посаду викладача грецької мови в Новоросійському (Одеському)

університеті відхиляли. Уникаючи переслідувань, він змушений був тимчасово поїхати до

Ананьєва.

Там Ніщинський організовує молодіжний хор, який часто виступає на учнівських вечорах та

міських концертах. Тут він остаточно завершив свої «Вечорниці». Прослухавши їх, Іван Франко

назвав композитора «великим майстром тонів».

Під час останньої подорожі на Вінниччину архів композитора загинув. На його смерть

відгукнулося лише декілька газет.


НЕЗРІВНЯННІ «ВЕЧОРНИЦІ», зі спогадів П. Саксаганського

Петро Іванович (Ніщинський – авт.) ставив свої «Вечорниці». Участь брали вчителі духовної та

учні ремісничої шкіл. Тут були чудові голоси, як от у Рильського, Беззабави, Левитського.

«Вечорниці» йшли під керуванням Петра Івановича.


ПЕРЕСЛІДУВАЛА ВЛАДА, з нарису В. Сукача «П. І. Ніщинський в Бердянську»

За переклад «Одіссеї» українською мовою, яка офіційно була під забороною, П. Ніщинського

звинуватили в «незнанні грецької мови» і перевели 1888 року з пониженням до Бердянська на

посаду понадштатного вчителя стародавніх мов в чоловічій гімназії. Звинувачення були настільки

абсурдними, що міністр освіти вимушений був втрутитися і реабілітовувати «скомпрометованого»

вчителя.

У 1889 році у Львові, який входив тоді до складу Австро-Угорської імперії, за допомогою Івана

Франка вийшла друком перша частина «Одіссеї». Це не пройшло повз увагу влади, і, оскільки

було порушено декілька параграфів Емського указу, який забороняв видавати українською мовою

переклади і ввозити з-за кордону українські видання, П. Ніщинського відправили у відставку.

Причиною звільнення вказали... розлад здоров’я.


ЙОГО «ЗОЗУЛЯ» КУЄ В МОЄМУ СЕРЦІ, зізнання поета А. Бортняка

Та «Зозуля» кує в моєму серці, як і в серцях тисяч людей. Низький уклін краєві, що породив її

творця.


Document Outline

YANDEX_52

YANDEX_34