ВАКСМАН Залман Аврахамович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Мікробіолог. Відкривач стрептоміцину (1943). Лауреат Нобелівської премії з медицини (1952).
З міщанської родини. Батько, Ваксман А., – ремісник-меблевик.
Народився 21 липня 1888 р. в с. Нові Прилуки Бердичівського повіту Київської губернії Російської
імперії ( нині – Липовецький район Вінницької області України).
Помер 16 серпня 1973 р. у м. Хаєнісі (США).
Закінчив початкову релігійну школу у Бердичеві, екстерном склав іспити за повний курс п’ятої
гімназії в Одесі (1910), закінчив агрономічний факультет Рутгерського коледжу (1915),
Каліфорнійський університет (1918) у США.
Працював на родинній фермі, в Нью-Йоркській дослідницькій лабораторії бактеріології ґрунту,
Каліфорнійському університеті, ад’юнкт-професором (1925-1930), професором (1930-1943),
завідувачем відділу (1943-1949) Рутгерського університету, директором інституту мікробіології
при Рутгерському університеті (1949-1958).
Лауреат Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при
лікуванні туберкульозу». Завдяки цьому препарату вдалося врятувати сотні мільйонів життів на
планеті.
Почесний доктор університетів Рутгера, Принстона, Пенсільванії, Філадельфії, Нью-Йорку (усі –
США), Льєжу (Бельгія), Мадриду (Іспанія), Страсбургу (Франція), Єрусалиму (Палестина).
Почесний член низки наукових товариств в США, Данії, Нідерландах, Канаді, Швеції, Ізраїлі,
Італії, Іспанії.
Коло головних наукових інтересів вченого – біохімія ґрунтових бактерій, механізм розкладу
туберкульозної палички, «санітарні» властивості ґрунту, актиноміцети.
Крім стрептоміцину, він відкрив: неоміцин – антибіотик широкого антибактеріального спектру,
актиноміцин D (дактиноміцин) – протипухлинний антибіотик, кандицідин – антифугальний
антибіотик полієнової структури, стрептотріцин, гризеїн.
Наш земляк заснував нову науку – мікробіологію ґрунту. Він також відпрацював загальну
технологію створення антибіотиків, успішно боровся з пошкодженням пліснявою точних
приборів, винайшов мікробіологічні засоби боротьби з обростанням днищ морських суден.
Перу В. належить капітальні доробки «Антагонізм мікробів і антибіотичні речовини»,
«Мікробіологія ґрунту в 1924 році», «Ферменти», «Ґрунт і мікроб», «Спроба синтезу і аналізу»,
«Моє життя з мікробами», «Перемога над туберкульозом».
Всього ж він написав близько 30 книг і понад 400 наукових праць, серед яких 18 монографій.
Частину гонорарів за свої відкриття вчений пожертвував Фонду підтримки дослідницьких робіт в
галузі мікробіології.
Стисла інформація про нього подана в «Великій медичній енциклопедії» (М., 1976), кілька рядків
присвятив йому «Радянський енциклопедичний словник» (М., 1989) і жодним словом не
обмовилася «Українська радянська енциклопедія (1960; 1979).
Зате В. увійшов до переліку 100 найбільш видатних діячів людства.
Ім’я нашого земляка присвоєно Інституту мікробіології при Рутгерському університеті.
У м. Вінниця створено Благодійний фонд ім. З. А. Ваксмана (2003), тут пройшла міжнародна
конференція, присвячена вихідцю з України (2003).
На малій батьківщині, в с. Нова Прилука встановлено пам’ятну стелу видатному земляку, його
ім’я рішенням сільради присвоєно одній з вулиць.
Серед друзів та близьких знайомих В. – Я. Ліпман, А. Волгрен, Т. Робертсон, О. Флемінг, Х.
Флорі, Е. Чейн, В. Кінг та ін.
***
ІНША РОЛЬ, з творчого кредо З. Ваксмана
Ангкорський грибок не пригнічує життя мікроорганізмів, його роль в іншому.
СПАСІННЯ ПРИЙШЛО З ГРУНТУ, з заяви З. Ваксмана при висуненні на Нобелівську премію
Ця кульмінаційна точка праці всього мого життя почалась у 1915 році з вивчення маленької
групи ґрунтових мікроорганізмів, актиноміцетів, які принесли за останній час велику користь
людству.
Я гордий тим, що виправдав прадавній вислів «З землі прийде твоє спасіння»: мікроорганізми, які
виявили свої важливі хімічні властивості при лікуванні людських хвороб, мали прийти з ґрунту.
ЯКБИ НЕ СТРЕПТОМІЦИН, НІНА НЕМИНУЧЕ Б ЗАГИНУЛА, з книги З. Ваксмана «Моє
життя з мікробами»
У 1942 році ми ізолювали стрептотрицин. Ми вивчали його в експерименті й одночасно
створювали його технологію. Планували досліди в клініці, але все обірвалося через виявлену
токсичну дію на нирки.
Експерименти добігали невдалого завершення, коли в серпні 1943 року в нашій лабораторії був
ізольований стрептоміцин, причому зі штаму стрептоміцету, який я вперше описав ще 28 років
тому, будучи студентом-дипломником.
Вийшло, що фірма «Мерк» багато зробила з стрептоміцину ще до того, як він народився.
…Антибіотик виявився ефективним при багатьох формах туберкульозу, бруцельозі, чумі й інших
тяжких хворобах, проти яких раніше не існувало специфічних засобів терапії. Особливо
вражаючим була його дія на хворих туберкульозним менінгітом, який ще недавно у всіх випадках
закінчувався смертю. Скільки хвилюючих переживань в мене зв’язано з клінічним застосуванням
стрептоміцину!
Пам’ятаю, як 1946 року в одній з московських клінік я бачив дев’ятирічну дівчинку Ніну, котра
спокійно сиділа в постелі і читала мені вірші англійською. 80 днів назад її привезли в клініку з
туберкульозним менінгітом, – якби не стрептоміцин, вона неминуче загинула б.
Ніна стала першою дитиною в Радянському Союзі, яка повернулася до життя після
туберкульозного менінгіту.
ПІТРИМУВАВ ВИХІДЦІВ З СРСР, з розвідки Б. Пухлика «Що він шукав в краю далекім»
Вийшовши на пенсію в 1958 р., він заснував фамільний добродійний фонд для підтримки
наукових досліджень у галузі мікробіології. Потім тривалий час фонд очолював його син Байрон
Ваксман , який також став професором в галузі мікробіології. Гроші фонду йшли й на підтримку
вчених, студентів, їхніх сімей, які емігрували з СРСР.
…Ваксман був патріотом держави, у якій народився. Він постійно підтримував емігрантів з СРСР,
намагався створити їм максимально комфортні умови для адаптації в США.
…Ми виїжджали до Нової Прилуки. Дуже гарне, благополучне село. Проте ніхто нам не міг
показати, де був будиночок Ваксманів.
НЕ ВІДМОВЛЯВ НІКОМУ, з статті І. Чекмана «Нобелівські премії за відкриття нових
препаратів»
До лабораторії надходило багато листів з проханням прислати стрептоміцин для лікування хворих
на туберкульоз. Професор нікому не відмовляв: уже 1949 року йому вдалося налагодити масове
виробництво препарату.
…Під час нагородження З. А. Ваксмана член Нобелівського комітету А. Вольгрен із
Каролінського інституту в Стокгольмі відзначив: «На відміну від відкриття пеніциліну
професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, отримання
стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених». А.
Вольгрен вітав З. Ваксмана як «одного з найвидатніших благодійників людства».
АКТОРИ СУСІДНЬОЇ СЦЕНИ, з інтерв’ю О. Левченка Ю. Килимникові «Україна– батьківщина
шiстьох Нобелівських лауреатів»
– Аналізуючи офіційну статистику, вивчаючи біографії загальновизнаних авторитетів, доводиться
констатувати: Україна формально не має своїх лауреатів. Наша держава поки що не дістала
визнання нобелівських установ, але вони не обділили увагою вихідців із нашої землі. Це – вчені та
письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час
жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн,
насамперед Росії, колишнього СРСР, США, Франції, Ізраїлю. Україна народжувала геніїв,
виколисувала їх, навчала і... відпускала (чи витискала) в чужі краї.
– Скільки серед лауреатів найпрестижнішої світової нагороди вихідців з України?
– Шестеро. Вони одержали найвищу міжнародну відзнаку в усіх номінаціях, окрім премії Миру.
Етнічні українці та уродженці нашої держави інших національностей зробили, без перебільшення,
вагомий внесок у економічний розвиток, науку, культуру світової цивілізації... Прикро, що, за
висловом письменника Бориса Харчука, лауреати-уродженці України нерідко були «поетами
чужої слави, акторами сусідньої сцени».
– Вам відомі імена вчених і письменників з України, кого висували на здобуття
Нобелівської премії, але з різних причин вони її не були удостоєні?
– Як про реального претендента в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича Франка.
Його, «великого провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого
письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. в листі до Нобелівського комітету
професор, доктор філософії з Відня Йозеф Застирець. …На превеликий жаль, він не був
увінчаний нобелівськими лаврами. Причина в тому, що лист-подання надійшов до Стокгольма,
коли питання про лауреатів уже було вирішене.
Не судилося отримати цю нагороду й Уласу Самчуку (1905-1987) – «найвидатнішому
українському прозаїку в діаспорі», уродженцю села Дермань (тепер – Рівненської області). Після
виходу в світ роману-трилогії «Волинь» (перший том опубліковано 1934 р.) кандидатуру Уласа
Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський
російськомовний журнал «Сучасник». І тоді, і в наступні роки премію одержали інші, не
українські майстри слова.
На Нобелівську премію висували поетів Павла Тичину (1966) і Миколу Бажана (1970). Їх
кандидатури запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст і
тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, донедавна професор
Гарвардського університету. Проте Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу
до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності
висунення його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди.
В ранзі одного з реальних претендентів на найвищу відзнаку так і залишився Павло Тичина.
Серед них був також поет-дисидент Василь Стус, якого 1985-го року висував нобелівський
лауреат Генріх Бьоль. Як відомо, В. Стус помер 4 вересня 1985 року від тортур у таборі для
політв’язнів. На жаль, кандидатура померлого автора вже не могла розглядатися.
– Кандидатуру Олеся Гончара теж висували на здобуття престижної премії?
– Українська діаспора в 1989 році, коли з з’явилося нове видання «Собору» англійською мовою, розпочала заходи щодо висунення Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з
літератури. Його кандидатуру було запропоновано 1991 року. На жаль, безрезультатно.
На мою думку, не варто драматизувати ці прикрі факти. Рішення Нобелівських комітетів, як ми
переконались, не завжди збігаються з громадською думкою, можливо, не завжди є об’єктивними.
СИН, ХИЛЬНУВШИ, СПІВАВ УКРАЇНСЬКОЮ, з статті В. Родинкової «Бажані гості»
Байрон Ваксман відвідав малу батьківщину батька. І дуже здивувався. Адже в 1929 році, коли він
приїжджав сюди зі США з матір’ю і ганяв калюжами за вперше побаченим поросям, в Новій
Прилуці асфальту не було. Не було й сучасних чистеньких будиночків, якими село зустрічало
шановних гостей. І дружно ойкнуло, коли дідусь-американець, який виступав на церемонії
відкриття пам’ятного знака батьку, раптом заспівав українською! Пізніше Байрон Ваксман, який
володіє 7 мовами, згадав ще одну українську пісню.
Пригощатися українськими стравами він не боявся. Навіть попросив горілки. А от кольорова
капуста ресторанного виробництва американцю не сподобалася.
Зате онук Байрона і правнук великого вченого Жорж, котрий теж вирішив присвятити себе науці,
був у захваті від усього, що відбувалося. Проте, на відміну від прадіда-біолога і діда-медика,
Жорж став фізиком.
І вважає, що повинен не тільки користатися привілеями прославленого прізвища, а й зробити
щось, аби прославити це прізвище ще більше. Час цьому настав: гості зізналися, що ім’я Зельмана
Ваксмана забувається навіть в Америці.
– Ті, хто займається проблемою туберкульозу, батька знають, – пояснив Байрон Ваксман, – інші ж
– ні. Студенти знають тільки те, що відбулося максимум 5 років тому. Так у тіні залишаються
навіть найвидатніші вчені.